100-літній ювілей художника Данила Довбошинського відзначили у Хмельницькому мінівиставкою

Мистецький виставковий проєкт «БУДЬМО!», який від початку року впровадив у вернісажну традицію Хмельницький обласний художній музей, впевнено продовжує дивувати громаду шанувальників українського мистецтва дорогоцінними скарбами з музейної збірки.

Мистецький липень даруватиме насолоду спогляданням творів знаного українського живописця та педагога Данила Довбошинського. Саме цього року художник міг би відзначати свій столітній ювілей. За свою творчу діяльність він не тільки збагатив традиції українського малярства довершеним відчуттям кольору, а й виховав талановиту плеяду митців, серед яких Любомир Медвідь, Андрій Бокотей, Ігор Боднар та інші. Сам же ж майстер був здібним випускником школи Романа Сельського, в якого і навчився «малярської культури».

Від нього я досить швидко перейняв гармонію доповнюючих барв, але згодом повірив собі, своєму розумінню гармонії, бо відчував, що з багатьма положеннями, а саме з досить прямолінійно узгодженими барвами, я не згоджуюсь і прислухаюсь до свого внутрішнього голосу, – він мені говорить щось інше. Мене вабить змістовно глибша напруга кольорів, як в іконах, що спирається на могутні зіткнення, в яких звучить урочисто тривожна, сповнена сильних почуттів мелодика, як у природі, що промовляє складною драмою свого існування, – Данило Довбошинський.

Актуальна виставка презентує дві яскраві роботи художника натхненні обрядовими традиціями українців.

Представлені у мінівиставці твори демонструють особливу філософію кольору митця, вплив імпресіонізму та глибокий зміст. Поліхромний та розкутий живопис створює ефект, коли кожний відкритий шар, фарба вібрує численними відтінками, світлом. Кольори у Довбошинського, неначе симфонічний оркестр – то замріяно лірично звучать, а то вибухають драматизмом, журбою, як, приміром, у «Чарівній сопілці». Чому юнак і дівчина, вбрані у весільні строї, не випромінюють щастя? Навпаки, вони огорнуті смутком, тугою. Красуня «Наречена» теж не виглядає щасливою і радісною. Вона про щось зосереджено думає, дивлячись прямо нам в очі, – зазначає кураторка виставки, науковиця ХОХМ Олена Скорук.

Ще будучи студентом і маючи за артпобратимів таких яскравих особистостей доби, як Карл Звіринський, Володимир Патик, Софія Караффа-Корбут, Довбошинський у гурті займався пошуком глибинних сенсів арту, що в період існування єдиного соціалістичного стилю мистецького висловлювання було більш ніж ризиковано. 

Я дуже реагував на зло, яким переповнене людство. Постійно переживаю і часто питаю: чому те зло існує? Воно пронизує мене і заставляє болюче реагувати, відбиваючись у моїх творах присутністю неприхованої драми. Я її відчуваю в характері волинського ландшафту, в смирно притихлих пагорбах або задуманих полях, у наших спустошених попередньою «цивілізацією» містечках та пригнічених селах, з яких витравлена пісня та нав’язане п’янство, – звідки ж бралося жорстоке бажання все вигубити, принизити, скалічити? – зауважував митець.

Як про неповторного творця «концентрації чуттєвості» про пана Данила говорять і досі у мистецтвознавчій царині.

Світло та мистецьку думку на роботах Данила Довбошинського можна переглянути у музеї протягом місяця.