Головна
Новини
Гламур? Декаданс? Постмодерн? Чим закривали 94 театральний сезон у Хмельницькому

Гламур? Декаданс? Постмодерн? Чим закривали 94 театральний сезон у Хмельницькому

30 Червня 2025 298

Культовий твір класика Вільяма Шекспіра «Ромео і Джульєтта» у режисерському обрамленні Дмитра Нєкрасова напередодні зірвав овації глядачів у Хмельницькому обласному музично-драматичному театрі ім. М.Старицького. Чим спокушали публіку та що на сцені робив Люцифер – дізнавались на прем’єрі наші кореспонденти.

Якщо дійсно розпочинати зі спокуси, то досить масштабна передпрем’єрна рекламна компанія в мережі вже інтригувала пікантним напівоголенням акторської трупи, образами яких опікувалась художниця по костюмах Олена Мурашкіна.

Тож, підігріта гостринкою публіка переповідаючи одне одному побачене в мережі, розкуповувала квитки, збирала товариства і родину на перегляд. Врешті-решт – аншлаг, зала заповнена понад свою місткість, доставлені додаткові стільці. Очікування поглинає час, і ось він – початок.

З першої сцени глядач потрапляє у товариство родини Капулетті, а саме на їх гламурну вечірку, під час якої стає відомо про батьківське сватання юної Джульєтти до вельможі Паріса, «турботливими» вустами мадам Капулетті. Варто зазначити, що клан Капулетті – стильний, на кшталт мафіозі з класичних фільмів. Саме в складі Капулетті постає Люцифер – доберман, як охоронник й символ родини.

А де ж Монтеккі? Ось він Ромео у товаристві головних і постійно збиткуючих одне над одним друзів – Меркуціо та Бенволіо. Підкреслимо, що діалоги між цими героями були напрочуд насичені мемами, сучасними ідіомами та доречними жартами. Особливо своєю гнучкістю, енергетичністю й харизмою запам’ятався саме Меркуціо, роль якого виконав Роман Падура. Загалом ці образи вдало списані з сучасної молоді, яка спробувала все і навіть заборонене. До речі, залежності головних героїв показані відкрито, без зайвих прикрашань. Нагадаємо, що ця постановка в першу чергу, за словами режисера Дмитра Нєкрасова, призначена саме для молоді, щоб зацікавити її театром. Тож, таке наближення до реалій виправдане, хіба що залишається без відповіді питання чи не збудить таке яскраве представлення «декадансу» зайву цікавість.

То що ж Ромео, друзі? А Ромео страждає від коханням до чергової панни, чим неабияк вибішує друзів, які «пакують» страждальця на вечірку Капулетті. А там – вона, Джульєтта. І, як сказав би персонаж Меркуцію – понеслося! Доречно нагадати, що текст-переклад п’єси за виключенням режисерських рішень – належить перекладацькому таланту Юрія Андруховича.

Особливо щемко заворожила зал сцена перших освідчень головних героїв на балконі. Тут варто відзначити акробатичність Ромео (Дмитро Франчук), який злітав по мотузковій драбині до балкона і крихкість, ніжність Джульєтти (Анастасія Болюх). Дійсно такою – тендітною й окриленою коханням і уявлялась нам ще у школі ця 14-літня панянка. Ромео ж набув в акторському обрамленні бешкету й грайливості, але не втратив своєї наївності і чистоти. Додамо, що світла і тріумфу кохання сповнена сцена таємного вінчання героїв. На сьому світло сюжету згасає і на арену дій виходить Кілер-безумець (*однойменна пісня гурту Talking Heads, яка супроводжує у виставі більшість емоційно-різких сцен).

Окремо уваги потребує сцена двобою Меркуціо і Тібальда, де за усіма законами драми і водночас комедії наш Меркуціо в останньому діалозі торкає і стабільно-відомий мем «про плачу і сміюся» і посилає прокльон на обидві родини. І як нам відомо – ці смерті не будуть останніми. Питання, яке турбувало не одного глядача вистави після антракту – чи вб’є режисер головних героїв, чи може його авторська версія пощадить юних коханців.

Але, як казали в одному з фільмів – «Ромео має загинути». І Ромео гине, неочікувано від рук того самого безумця Паріса, який заколює його з особливою жорстокістю. Зала в ошелешенні. Хтось перешіптується, чи була це не «примара» чи то «мара», яка розсіється і ми знову побачимо Ромео на сцені. І дійсно побачимо, але вже в ролі привида-музиканта на весіллі своєї коханої Джульєтти з вбивцею Парісом (Олександр Віт).

І тут можна було б засумніватися і у долі Джульєтти. Але вона незмінна, проте дещо скорегована. Так, наша героїня, не знаючи про смерть коханого, бореться з бажанням своєї матері видати її заміж за Паріса. Прямо у ванні, між іншим, «бореться». Ця сцена, на наш глядацький розсуд, одна з кращих у виставі. У ній є все: емоція, пластика, небезпека і неперевершена гра головних акторок – сеньйори Капулетті (Олена Пшенична) та Джульєтти. Окремий перформанс на одному диханні. Це важко забути і варто побачити.

Пристрасті на сцени повністю стишують глядацьку залу. Адже Джульєтта от-от вкоротить собі віку, якби не священник, що пропонує альтернативу дівчині – снодійне. На превеликий жаль, ковтаючи отруту, вона не знає, що уже вдова. Від сну її розбудить вбивця коханого, який за це поплатиться життям.

Джульєтта справджує написане Шекспіром, вціливши себе клинком у груди. Остання сцена – їхня зустріч в небесах, на віки. І знову ця історія сумніша за усі на світі. Завіса. Оплески. Сезон закрито. Що ж у підсумку? Нове прочитання класичного твору – стрімке, сучасне, не без обсценної, а як без неї тут, коли говоримо про осучаснення і залучення нового покоління поціновувачів театру. Після вистави ми почули багато схвальних відгуків і тих, хто говорив про очікування класики. Проте, судячи з криків «Браво!» і овацій зали – таке трактування має місце в серцях хмельничан. Однозначно це було сміливо! Тож, вже очікуємо 95 театральний сезон восени!