Хмельничанка Олена Чорненька про стосунки після фронту: як зберегти близькість та подолати травми
Олена Чорненька — дружина діючого військового, психологиня, сексологиня та фахівчиня з супроводу ветеранів і демобілізованих осіб Ветеранського простору Хмельницької міської ради. Її професійна діяльність тісно переплітається з особистим досвідом, адже війна триває вже понад одинадцять років і зачіпає не лише суспільство загалом, а й найінтимніші сфери життя сімей військових.
Досвід, що стає підтримкою для інших
У своїй практиці пані Олена часто стикається з тим, що жінки у подібних ситуаціях бояться озвучувати свої переживання.
«Мій досвід стає корисним, — каже вона. — Багато дівчат не хочуть про це говорити. Але коли вони чують, що хтось переживає схоже, тоді наважуються поставити запитання. Тому що хтось тримає все у собі, а хтось шукає інформації в оточенні для того, щоб мати якусь підтримку, соціалізацію і реалізацію своїх потреб, запитів і пошуку відповідей. Бо знайти відповіді самостійно — часто нереально».
За словами психологині, хтось намагається тримати все в собі, а хтось шукає підтримку й соціалізацію в оточенні. У такій ситуації стає важливим не лише власне проживання кризи, а й допомога інших, хто вже пройшов подібний шлях.
«Маючи власний досвід і пройшовши низку навчань, я можу допомогти дружинам військових залишатися у стосунках на відстані. Це велике випробування. Бо часто чоловіки на фронті віддають найдорожче — власну сім’ю. І тоді втрачають себе і те, що було цінним до війни», — наголошує Олена Чорненька.
Нові виклики війни
Олена визнає, що війна принесла абсолютно новий досвід, до якого ніхто не був готовий.
«Це новий досвід, але маючи попередні знання, вміючи переживати кризи, отримуючи нові знання, це дозволяє краще впоратись з викликами. Ми вдосконалюємо набуте і спираємось на нього, щоби витримати теперішні випробування», — розповідає вона.
Психологиня підкреслює, що стрес у стосунках впливає по-різному: для когось він віддаляє, а для когось, навпаки, стає причиною ще більшої потреби в близькості.
«Бажання бути поруч у моменті — надважливе. І воно часто сильніше за будь-які інші труднощі», — додає вона.
Інтимність після війни: чому про це потрібно говорити
В українському суспільстві тема сексу й досі лишається «незручною». Однак для сімей, які пройшли через війну, втрачену близькість чи фізичні травми, це стає викликом, що не можна відкладати на потім.
«Треті особи не сприяють від слова зовсім, — наголошує Олена Чорненька. — Вони навпаки кидають нові випробування сім’ям. Багато хто навіть не знає про існування сексологів, звертаються лише до психологів чи реабілітологів. Насправді це спільна робота багатьох спеціалістів, особливо, якщо у ветеранів є травми: реабілітолога, сексолога, психолога, іноді й лікаря».
За її словами, успішна підтримка ветеранів і їхніх родин можлива тільки в комплексі. Адже травма — це випробування не лише для одного з подружжя, а й для всієї пари.
«Інтимна близькість — це не тільки фізичне тіло. Це в першу чергу ментальна єдність, розуміння, довіра і безпека, — пояснює Чорненька. — Це про любов, мову тіла, піклування і бажання бути поруч. Фізичний аспект стає вже наслідком цього».
Окремо вона підкреслює, що питання інтимності особливо важливе й для тих, хто пережив сексуальне насильство на війні. У таких випадках потрібна саме робота сексолога, адже підхід і протоколи відрізняються від звичайної психологічної допомоги. Спеціалістів достатньо, щоб підібрати для цього шляху того, з ким буде комфортно.
«Говорити про біль, а не відкладати»
Психологиня наголошує: замовчування — найбільший ворог родини, яка намагається відновити стосунки після повернення з фронту.
«Обов’язково має бути комунікація, — каже вона. — Усі виклики потрібно проговорювати: образи, страхи, навіть найдрібніші. Інакше вони накопичуються і вибухають у сімейному житті».
Вона додає, що адаптація після зони бойових дій потребує часу — щонайменше два місяці. І тут важлива не лише фізична, а й тілесна терапія: тепло дотику, обійми, поцілунки.
«Не обов’язково вимагати від партнера миттєвої фізичної активності, — пояснює Олена. — Достатньо говорити: «Я тебе кохаю, ти для мене важливий. Як я можу бути корисною?». Спільний час, дотик, підтримка — це теж прояв любові».
Взаємна готовність до діалогу — ключ до збереження стосунків
Олена наголошує: результат роботи з парою залежить насамперед від внутрішньої готовності обох партнерів шукати рішення.
«Коли приходять двоє і обидвоє прагнуть знайти спільне вирішення — результат буде значно швидше. Але часто видно, що одного партнера ніби «тягнуть за собою». Тоді процес складніший», — зазначає вона.
За її словами, важливо розуміти, що стосунки військових і цивільних — це завжди виклик. Але найважче не професійним спеціалістам, а самим парам, якщо вони не наважуються чесно говорити про проблему.
Подолати мовчання довкола сексуальних травм
Тема сексуального насильства й травми під час війни залишається табуйованою. Олена переконана: необхідно відкрити суспільний простір для чесної розмови.
«У першу чергу потрібно говорити, де людина може знайти психологічну підтримку, зокрема після сексуального насильства чи травм. І робити це максимально відкрито — через медіа, соціальні мережі. Бо більшість людей шукають відповіді саме там», — пояснює вона.
Водночас за словами психологині, важливим завданням є «чистка інформаційного простору», адже ілюзорні картинки від блогерів та неспеціалістів часто підміняють реальність, і люди втрачають орієнтири.
Ознаки, що не можна ігнорувати
Повернення із фронту для військових нерідко супроводжується симптомами посттравматичного стресового розладу або гострого стресу, які безпосередньо впливають на інтимну сферу.
«На чоловіках це може відображатися у дисфункції статевого органу, у неможливості близькості чи передчасній еякуляції. Плюс підвищена тривожність, розлади сну. Усе разом викликає дискомфорт і може зруйнувати стосунки», — каже Олена.
Флешбеки, бажання ізоляції, уникання дотиків — це ті сигнали, які мають стати приводом для консультації з психологом чи сексологом.
Чи завжди вихід – розлучення?
На думку Олени, завдання психолога — не вказувати, що робити, а допомогти почути одне одного.
«Були випадки, коли пари приходили на межі розлучення. Ми пропрацьовували питання, і зараз вони чекають дитину. Пара проходить підтримуючу терапію і їй вдалось подолати цю кризу. Але були й інші випадки, коли розлучення ставало вибором, що дозволяв залишитися з повагою один до одного», — розповідає вона.
Найголовніше, за її словами, — навчитися перепитувати й уточнювати, чи правильно партнер почув і зрозумів сказане. Бо емоції часто спотворюють спілкування. Психолог у таких випадках допомагає почути один одного.
Порада від фахівчині
У відповідь на питання, що порадила б жінкам і чоловікам, чиї партнери повернулися з війни, Олена каже:
«Коли один з подружжя вимушено бере на себе і жіночу, і чоловічу роль у родині, це завжди важко. Але важливо пам’ятати — це тимчасово. Партнер, навіть перебуваючи на фронті, може підтримувати і брати участь у житті сім’ї. Головне — не замовчувати проблеми, а говорити, шукати підтримку серед тих, хто переживає схожі випробування. Це допомагає відчувати себе не самотніми, дає сили рухатися далі і, зрештою, відчувати, що є коханими».
Матеріал підготовлено громадською організацією «Подільський діалог» в рамках проєкту «Сила поруч: жінки, які тримають тил», що є частиною проєкту «Жінки, мир, безпека: діємо разом», що виконує Український Жіночий Фонд за підтримки Уряду Об’єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії.
Читайте також про інших героїнь проєкту:
Ольга Тайбасарова: «Коли чоловік у полоні, ти маєш стати опорою»
«Ми – їхній ресурс»: як хмельничанка Лілія Аршинова через творчість лікує рани від війни
Підтримка ветеранів через спорт – шлях хмельничанки Тетяни Гуранської
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини
