Жриці кохання та вовки вийшли на сцену у четвертий день театрального фестивалю у Хмельницькому

Нагадуємо шановним поціновувачам українського театру, що  у сьогодні, 12 жовтня, ви маєте пречудову нагоду відвідати дві крайніх вистави Всеукраїнського бієнале камерних сценічних форм, які ласкаво дарував містянам обласний академічний музично-драматичний театр ім. М.Старицького.

Суботній розклад фестивалю, на відміну від попередніх трьох днів мав на меті представити на розгляд публіки одразу дві вистави – реаліті «Gastro show» Київського музично-драматичного театру ім. П.К. Саксаганського (м. Біла Церква) та драму «Ніч вовків» Вінницького академічного музично-драматичного театру ім. М. Садовського. Тож понад три години наші кореспонденти разом з інтелігенцією міста всотували сучасний український театр з його гостро-соціальними акцентами.

А ви колись обирали виставу за її назвою (якщо не класичну і не загальновідому) чи найбільш креативно-створеною афішею? Якщо ні, то такий шанс був у вас саме в суботу і ним скористалися – ми. Переглянувши всі стенди фестивальних афіш ще першого фестивального дня, за рейтингом яскравості і модерновості  обрали кислотно-жовту і «вустовату» афіші реаліті «Gastro show». Крім візуалу, ця вистава завчасно інтригувала досі не читаним і не баченим жанром – реаліті. Тож в очікуванні нового гастро-досвіду на театральній ниві ми сміливо увірвалися до зали.

Зала постала перед глядачами ніби в стані ремонту. Чому? Такою була задумка сценографів, адже кожен предмет на сцені був дбайливо запакований у поліетилен. Така ж напівпрозора стіна організовувала в сценічному просторі окрему фальш-кімнату. Глядацький апетит ріс з кожною секундою очікування початку. І ось вона – темрява з повільним переходом в ультрамаринову світлову хвилю, в якій периметром сцени, не торкаючись жодного предмета, крокує потужний чоловік зрілого віку в білосніжному костюмі. Цей герой буквально сяє в блакитно-ліловому світлі. Оглянувши простори імпровізованої доремонтної кімнати він заходить у «поліетиленову» і завмирає в очікуванні. Вся ця сцена відбувається під неперевершену і знану багатьма з вас композицію Angel гурту Massive Attack. А ще попереду на меломанів чекає віддушина в композиціях культових Muse та Portishead. І за це – окреме «Дякую!».

З наступною героїнею ми познайомимось вже за хвилину. В неквапливому темпі телефонної розмови на сцену вийде ефектна руда пані Валентина, яка говоритиме і говоритиме – то зі своєю мамою, то з донькою, то з якимось Богданом. За час цього калейдоскопу теревень вона шанобливо, крізь фальш-стіну, привітається з першим гостем. Після телефонної сварки з дочкою, вона врешті-решт зупиниться, щоб оглянути «робочу» зону. Так,  вона пришла на роботу, а на яку – дізнаємось згодом. Адже на сцені з’являється третя особа – молода дівчина Катерина. Між жінками відбувається дивний діалог, в якому виявляється якимось дивним чином, що вони ніби мати і дочка, але якісь ну ДУЖЕ дивні. І ці наддивні панянки мають приготувати вареник з вишнями. І до певної пори ти так і думаєш, що жіноцтво має на замовлення приготувати вареники (тим паче апеляція до назви нікуди не поділася), але тільки до певного. Після «майстер-класу» з «ліпки вареника» від матусі Валентини, ми розуміємо, хто ці пані і які «вареники» вони прийшли ліпить. Метелики кохання приїхали на замовлення, де пан замовник наполягав на секс-досвіді з жінками в образах матері і дочки, «бо є прибічником традиційних цінностей», – каже мама Валя. Шок? Та ні, тим паче вистава завчасно мала вікові обмеження.

Тож квартира вийнята для інтимних справ, ці пані – повії, а замовник – ну, так, дуже великий поборник цінностей. І ось ці жінки, почергово ладнаючи телефоном побутові справи, а за їх розповідями ніхто з членів їх родин не знає про такий пікантний «хліб», готуються до сеансу з замовником. І сеанс відбувається до такого ступеню, що замовник раптово «грає в ящик». «Мама» і «дочка» у повному шоці (в рази більшому, ніж глядацька зала, коли дівчата розкидають по сцені засоби індивідуального захисту). Постає критична необхідність позбуватися тіла, яке огрядне і, м’яко кажучи, погано піддається переносці. І тут і відбувається вся драма реаліті (хоча ведуча фестивалю й називає цю виставу комедією, від цього жанру вона ну дуже далека).

Так – драма драм, адже назовні виринають історії життя героїнь, їхнього шляху до цієї кімнати, страшних умов життя і вибору без вибору. Ось справжня ціль цієї постановки – зовсім не показати хіть і розпусту, не поржати і похіхікати над сальними виразами і відповідними рухами. Ця вистава прекрасно демонструє всі отруйні виразки нашого суспільства, яке кероване хибними цінностями і далеке від тріумфу справедливості і благочесті. Ми прекрасно розуміємо з історій дівчат, що оточення, його жорстокість і жадоба до наживи створюють квазі-світ, в якому жінки готують «вареники» шанованим «татам».

І хоча вистава закінчується на досить позитивній ноті – всі живі, святкують нове народження хтивого діда, сум і співчуття до долі таких ситуативних «метеликів» перехоплює горло, адже так не має бути. Що таке «соціальна зрада» і чому її жертвами все ще так часто стають жінки – питання до нас сьогоднішніх. А вистава, в першу чергу, виховує почуття людяності, яке є структуроутворюючим для будь-якої свідомої особистості.

Зазначимо, що це реаліті відкрив саме наш фестиваль, тож маємо надію, що її ще неодноразово в правильному контексті побачить український глядач, вихований культурою і повагою, як до себе, так і до світу оточуючого.

***

«Другою стравою»  четвертого дня фестивалю стала драма «Ніч вовків». Варто зазначити, що цю виставу глядач побачив вже в іншій фестивальній локації – на малій сцені театру. Така зміна була продиктована постановкою колег з Вінниці, що дало можливість через більшу місткість цієї зали охопити більшу кількість глядачів. Тож про що ця іклиста вистава і чому вона доволі ніжно «мечиться» з попередньою.

Перше, що хочеться відзначити у цій виставі – це винахідливість творів в царині використання можливостей візуальної проекції на шар тканини. Цей ефект накладання на живий рух акторів додаткових деталей і візуальних сцен дійсно заворожує. Картинка у картинці у своїй багатошаровості створює ілюзію кількох просторів, що дуже вдало працює з уявою глядача, яка добудовує простір далі і далі, без додаткових матеріальних декорацій.

Сама історія презентує нам ще один соціальний конструкт – спільноти, у якій є підкилимна боротьба за лідерство, безчесна і підступна. Ось і метч – зрада заради влади. Якщо у першій виставі зрада проявляється в межах влади «над», то ця п’єса говорить, що у боротьбі за владу без інструмента ситуативної зради аж ніяк.

Ще одна точка сумісності – це колір. Так, в «Гастро шоу» саме сценічним світлом корегувалися емоційні акценти вистави. Тут з вуст вовчиці-зрадниці до нас промовляє романтичне осяяння почуттів через її розуміння кольору. Як у зграї може народитися і визріти справжня зрада, чи ми досі в цьому контексті говоримо про тварин чи все ж повертаємось до звірств людей – всі ці питання до автора твору – сучасного українського драматурга Олександра Вітра.

До останньої миті постановки ми разом з головними героями – трьома вовками – вибудовуємо правдиву історію їх життя та сьогодення і не розуміємо, як вона має закінчитись. А навіть коли розуміємо, кінцівка драми дає цю останню точку неповернення від надії на справедливий кінець. Зрада і зраді – не само знищується, а так хотілось.

Ексклюзивним мазком тендітності є хореографія вистави. У всьому спектрі відточеної майстерності сяє зі сцени пластика як головних героїв: Еу, Анга, Гро, так і  головного антагоніста Тао (Гліб Зєльгін, водночас режисер пластики вистави).

Підсумуємо, четвертий день фестивалю «Face to face» не зраджує гарній традиції днів попередніх – говорити правду про сьогодення зі сцени, адже вона й існує для цього. Вартісні висловлювання, які мотивують на довгі думки – ось підсумок цього фестивального дня. А мотивація – це вже майже втілена справа.

У день п’ятий під завісу глядачам покажуть дві історії сповідей – «Брехню» Володимира Винниченка та психологічну драму «Безталанна» Івана Карпенко-Карого. Як класику української драматургії втілять митці Рівненського академічного українського музично-драматичного театру та Житомирського музично-драматичного театру ім. І. Кочерги, побачили ті, хто встиг спланувати собі на вечір зустріч із мистецтвом. А ми обов’язково розкажемо тим, хто не потрапив до глядацької зали, як це було.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook