Хмельницький психолог пояснив, як впоратися з емоціями під час війни

Війна – це не лише про фізичне, а про емоційне. У часи, коли тривожні новини оновлюються щохвилини, далеко не всім вдається зберігати спокій. Страх у такі моменти природній, але паніка – далеко не найкращий помічник. Тож як поводитися у скрутній ситуації? Як розповідати про події дітям? Як ставитися до інформації в мережі?

Про це ми поговорили із психологом Русланом Юшкевичем.

Що варто і чого не варто робити у нинішній ситуації?

Війна в нас восьмий рік. І все це очікувалося давно. Зараз не варто не ходити у місця масового скупчення людей. Тому що там, де натовп, нема розуму. Сотні людей намагаються зняти з одного банкомату готівку і не розуміють, що там її просто фізично стільки нема. Або атакують магазини й скуповують сіль та гречку, коли там стільки навіть фізично не може бути. Насамперед треба  контролювати те, на що ви можете впливати.

Як розповідати про події дітям?

Дітям треба казати все, як є. Називати речі своїми іменами, не сюсюкаючись – без істерик і страху. Адже ми зараз для них взірець. Треба розповідати, що ми воюємо, на нас напали. Але не тому, що ми погані. Що наші воїни боронять країну, а нам треба їм допомагати. Як ми можемо це зробити? Бути спокійними, ходити на роботу. Бажано , щоб діти повідомляли батькам, де вони перебувають. Бажано, щоб у дітей були якісь посвідчення особи із собою.

Зараз багато українців не можуть стриматися і без кінця репостять все підряд…

По-перше, не перепощувати інформацію з неофіційних джерел. Ніяких “брат-сват-кум десь щось чув”. Бо це суб’єктивна думка, яка нічого не дає, крім паніки. Якщо вам хтось телефонує і влаштовує істерику, вислуховуєте, а далі не розповсюджуєте. Зараз велика навала фейків. Наприклад, що Зеленський втік і парламент – теж, що захопили те і се, всіх розстріляли і вбили. А коли паніка всередині країни, бійці на передовій переживають ще й за те, що вдома робиться. Якщо вже хочеться  запостити фейк, то можна про “москалів, яких український дід зарубав лопатою”. Але не поширювати інформацію  про те, що ми всі загинемо, а Збройні Сили України  програють. Адже в росіян нема фізичних сил, щоб захопити Україну.

Як ставитися до того, що багато людей зібрали валізи чи наплічники і зібралися кудись бігти?

Це абсолютно нормально, коли існує загроза смерті. І хоч попереджали, що війна близько і прилетіти в кватирку може будь-коли, багато хто вважав: це десь далеко. Коли стикнулися, спрацював інстинктивний захист. Тікати природньо, бо людина пробує зберегти життя. Або хоч щось робити, тому що  просто сидіти – це дуже тривожно. Кудись їхати, скупати щось в крамниці. Але це не про розум, а про емоції.  І вони є нормальними в ненормальній ситуації. Водночас  потрібно розуміти:  ми люди розумні й варто навколо себе гуртувати тих, хто стабільний.

Від чого загалом  залежить емоційна реакція на події?

В сильному стресі люди реагують за трьома сценаріями: бий, тікай, завмри. «Я беру автомат і починаю різати москаля» – це активна позиція протидіяти тому, чого боїшся. Або ще висміювати, лаятися, трощити щось. Тікати – це пробувати бігти  якомога далі від того, що мене лякає. Або уникати, заглядати ворогу в очі, цілувати його в дупу. Завмерти – це абсолютно пасивна ситуація. Як в дитини, яка закриває очі  і якій здається, що нічого навколо нема. Але в нас більше працює активна позиція. Люди або взагалі тікають, намагаючись вберегти своє життя. Або активно готуються, щоб давати відсіч москалям. Бо українці такі: можуть між собою собачитися, але якщо хтось полізе «по копаному», то отримає на горіхи.

Нагадаємо, у Хмельницькій міській раді опублікували перелік офіційних джерел інформації.

Світлана Русіна

Досвід у журналістиці близько 20 років. У різні часи працювала для інформагентства “Контекст-медіа”, “Суспільне Поділля”, МТРК “Місто”, газети “Експрес”, Громадського радіо, сайтів “Поділля news”, news.km.ua, “Новини Хмельницький”. Блогерка у “Хмельницький постовий”. Учасниця проєкту “Голос місцевих ЗМІ”. Авторка віршів.