18 багатодітних родин ВПО планують залишитися жити у громаді на Кам’янеччині

Новодунаєвецька селищна територіальна громада, розташована на кордоні Хмельницького та Кам’янець-Подільського районів, як і багато інших на Хмельниччині, стала транзитною для українців, які рятувалися від ворожого вторгнення, шукаючи прихистку на заході країни або за кордоном. Вже в перші дні повномасштабної війни громада прийняла кілька сотень внутрішньо переміщених осіб, частина з яких планує залишитися жити на Хмельниччині. Також серед усіх громад області, про які ми писали раніше, тут – найвищий відсоток працевлаштованих внутрішньо переміщених осіб. А ще саме у Новодунаєвецьку селищну тергромаду переїхали 18 багатодітних родин, які також пов’язують своє майбутнє з нашою областю. Про це, і не тільки, говорили із заступницею Новодунаєвецького селищного голови з питань діяльності виконавчих органів ради Лілею Гіджеліцькою.

Перших українців у громаді прийняли у перший день війни – 24 лютого 2022 року.

Київ, Ірпінь, Буча, Гостомель, Стоянка… Людей було багато. Пам’ятаю, що за три дні, з 24 по 26 лютого, ми прийняли та зареєстрували близько 300 осіб, – пригадує пані Ліля. – Спочатку селили їх у приватному секторі, а потім відкрили та облаштували місця тимчасового проживання (МТП) у трьох дитячих садках та школі.

Потребу у такій кількості МТП Ліля Феодосіївна пояснює тим, що у деякі періоди в Новодунаєвецькій громаді одночасно перебувало близько 2,5 тисячі внутрішньо переміщених осіб. Звісно, здебільшого вони проїздили через громаду транзитом, та, попри це, люди потребували місця, де можна було перевести подих та перепочити. Згодом, коли людей поменшало, залишили функіонувати місця тимчасового проживання у двох дитячих садках. У третій дитсадок та у школу повернулися діти.

За останніми даними зараз у громаді нараховується 399 внутрішньо переміщених осіб. З них дорослих – 257 осіб (170 жінок, 87 чоловіків; 165 працездатних, 16 інвалідів), дітей – 142, з них 19 відвідують заклади дошкільної освіти, 71 – заклади освіти у громаді. Також є діти, які навчаються дистанційно у навчальних закладах за місцем свого попереднього проживання.

Є люди, які приїхали у перші дні з Київщини, у них все розбомблене, розбите, нічого не вціліло. Тут вони вже придбали житло і обживаються потроху, кури, гуси мають, городи обробляють. Це переважно старші люди. І вже у нас вони, швидше за все, залишаться. А є ті, які продовжують мешкати у місцях тимчасового проживання, хоч я їм і пропоную перебратися у приватний сектор. Але кожен вибирає, де йому зручніше, – каже Ліля Гіджеліцька.

Оскільки під місця тимчасового проживання у 2022 році відвели заклади освіти, до закінчення навчального року у громаді мали можливість забезпечувати ВПО безплатним триразовим харчуванням з того запасу продуктів, який був передбачений для шкіл та дитсадків. Далі, за погодженням з ВПО, готували їм лише комплексні обіди, а сніданками та вечерями люди забезпечували себе самостійно. До сьогодні харчування для ВПО передбачене лише в одному МТП. В іншому триває капітальний ремонт харчоблоку, проте людям надали кухонне приладдя, яке надали благодійники, аби вони могли самі собі готувати. 

Щодо комунальних платежів, то в місцях тимчасового проживання ВПО їх не сплачують. Ті ж, хто оселився у приватних будинках, за клопотанням селищної ради, сплачують мінімальні кошти. З орендною платою за будинки – хто як з власниками домовився: комусь житло віддали безкоштовно, хтось погодився за нього платити.  

Тих, хто мешкає у приватних будинках, ми, знову ж таки, за сприяння міжнародних донорів, волонтерів, влади Хмельницької області забезпечуємо продуктами, посудом, засобами гігієни, побутовою хімією, ліжками і матрацами, бойлерами. В деяких будинках вже навіть маємо можливість замінити вікна, – розповідає пані Ліля.

Загалом, співпраця з благодійними фондами, волонтерами та міжнародними організаціями у Новодунаєвецькій селищній громаді налагоджена на досить високому рівні. Внутрішньо переміщеним особам допомагають не лише з речами першої необхідності, ремонтами, а й з працевлаштуванням.

Наші односельчани, які зараз мешкають за кордоном, у перші дні війни почали надсилати нам одяг гуманітарними вантажами. Багато одягу ми отримали від міжнародних організацій. Тобто з цим проблем у нас немає. Загалом на рівні влади ми шукали всі можливі шляхи, аби максимально залучати спонсорів, щоб забезпечити людей всім необхідним, – ділиться досвідом пані Ліля.

Щодо працевлаштування ВПО, то у Новодунаєвецькій селищній громаді ситуація подібна до інших: хто хотів знайти роботу, той її шукав і знайшов. Разом з тим показник працевлаштованих внутрішньо переміщених осіб у громаді досить високий – понад 40% працездатних ВПО мають роботу.

Зараз деякі благодійні фонди пропонують людям допомогу тим, що фінансово забезпечують їм  можливість працювати. До прикладу, «Карітас» на три місяці працевлаштував 9 осіб. Це така робота, яку раніше називали «громадською»: прибирати в парку або на вулицях селища, попрацювати у сховищах, щось пофарбувати, щось побілити тощо. Робота нескладна, щодня вона може бути інша, зарплата мінімальна, але люди не сидять без діла та ще й поповнюють свій бюджет. Для оплати такої роботи благодійний фонд перераховує на спецрахунок громади кошти, а ми вже у селищній раді перераховуємо її тим, хто працює. Звісно, все проводимо документально, обліковуємо час роботи, даємо акти виконаних робіт, – ділиться досвідом Ліля Феодосіївна.

Та додає: селище Дунаївці, хоч і невелике, але має достатньо можливостей для працевлаштування ВПО. Є соєвий завод, комбінат хлібопродуктів, залізниця, лікарня, школа, дитячий садок, селищна рада. Працює приватний бізнес: ковбасні цехи, паркетно-лаковий цех. Є можливість працювати в аграрному секторі.

Під час розмови так чи інакше ми повертаємося до теми житла. Бо і робота, і речі першої необхідності, і можливість влаштувати дитину у школу-дитсадок, отримати медичну допомогу – все це важливо, але одна з найголовніших людських потреб – це потреба у власному помешканні, де можна жити, нехай і в тісноті, але окремо своєю родиною. У Новодунаєвецькій селищній громаді питання забезпечення ВПО житлом також вирішується досить активно.

Зараз ми робимо капітальний ремонт у дитячому садочку в одному з сіл громади. Це одне з місць тимчасового проживання, облаштоване за принципом гуртожитку з блочною системою, – розповідає пані Ліля. – В кожному блоці буде по 4 кімнати. Кухня – спільна, але кожен блок буде мати на ній свою «локацію» з усім необхідним: плитою, мийкою, холодильником, пральною машиною тощо. Також у кожного блоку буде своя душова та туалет. Ремонтом приміщення займаються благодійники, і, скажу вам, роблять вони його досить непогано. Тож люди з нетерпінням чекають, коли зможуть переїхати у свої окремі кімнати.

На особливому рахунку – багатодітні сім’ї, яких у Новодунаєвецьку селищну громаду переїхало 18. Всі ці родини також хочуть залишитися у громаді, тож, аби забезпечити їх житлом, розглядають різні варіанти.   

З цих 18 родин дві уже придбали собі будинки. Але вони потребують ремонту, тож і тут ми намагаємося максимально залучати благодійні фонди. Потроху рухаємося: хтось вікна нові допомагає встановити, хтось – двері, хтось допомагає з побутовою технікою або меблями. Ще одній родині будинок віддали родичі, які живуть у нашій громаді. Вони потроху виплачують за нього кошти, з часом це все документально оформлять і матимуть вже своє, власне житло, – розповідає Ліля Гіджеліцька.

Ті багатодітні родин, які не хочуть жити у приватному секторі, мешкатимуть у МТП. Наразі триває процес ліквідації двох освітніх закладів, в яких розташовані МТП,  як юридичних осіб та реєстрація їх як місць тимчасового проживання. Потім – ремонт, і далі вже поселення відповідно до потреб родин. Нагадаємо, подібний проєкт планують реалізувати у Меджибізькій громаді, проте там приміщення потребує капітального ремонту, а отже суттєвої фінансової підтримки від держави та благодійників. 

І навпаки, коли багатодітні родини, які хочуть жити у власному будинку, знаходять такий та виїжджають з місць тимчасового проживання, звільнені площі ремонтують, переплановують та облаштовують житло для інших – самотніх людей або родин.

Знову ж таки, як і скрізь, внутрішньо переміщені особи, які переїхали у Новодунаєвецьку громаду, по-різному «включаються» в її життя. Комусь потрібен тривалий час, щоб адаптуватися на новому місці, а хтось опановує себе досить швидко і починає життя «з чистого листка».

В одне з наших сіл переїхали люди з Авдіївки, придбали будинок і хочуть відкрити свій маленький бізнес. Зараз шукають для нього приміщення. І, знаєте, чесно кажучи, ми такими людьми, активними, які хочуть тут залишитися, які одразу «включаються» у життя громади, дуже дорожимо. Бо свої кудись тікають, виїжджають, а внутрішньо переміщені, навпаки, приїжджають та залишаються, – каже заступниця селищного голови.

Та пояснює, чому це важливо для громади. Бо 70-90 дітей, до прикладу, це одна школа, яку не доведеться розформовувати, реорганізовувати, а вдасться зберегти.

З настанням холодів у Новодунаєвецьку селищну громаду, як і в інші на Хмельниччині, продовжують приїздити українці з півдня та сходу України.

Здебільшого до нас їдуть з Херсону, але є люди і з Харківщини, і з Донеччини, є небагато з Луганщини. Є такі, які поїхали, а потім повернулися. І вже знову кудись їхати не хочуть. Або вже й нікуди їм їхати, – зазначає Ліля Феодосіївна.

І майже наостанок розповідає водночас і смішну, і разом з тим сумну історію про те, з якими настроями люди приїжджають «до бандерівців»:

Привезли трьох жінок, яких витягнули з-під завалів у Херсоні. Вони приїхали такі перелякані, що ми їх насилу з машини вивели, бо вони насправді думали, що їх тут мають з’їсти. Ми їх гарно прийняли, нагодували, дали теплу кімнату, показали, де їхні ліжка. Зробили все, щоб людей заспокоїти та показати, що не такі ми тут страшні, як про нас їм там, напевно, роками розповідали. І від нашого теплого прийому вони досі під враженням.

Цей матеріал виготовлено за підтримки ГО “Інститут масової інформації” в рамках проєкту міжнародної організації Internews Network”.