Хмельницький обласний художній музей продовжує успішний проєкт з пізнання колекції, приурочений до ювілеїв митців і популяризації українського арту «Будьмо!». Ювіляром травня, чий твір «Бензин» наразі прикрашає фойє музею, є український митець Владислав Мамсиков. Цьогоріч художнику виповнилось б 85 років.

Як зазначає кураторка виставки, науковиця ХОХМ Олена Скорук, художник за життя у творчості був прихильником «суворого стилю», який має свої особливості:

Джерелами натхнення для радянських майстрів «СУВОРОГО СТИЛЮ» періоду так званої «хрущовської відлиги» кінця 1950-х – початку 1960-х років стало мистецтво авангарду 1920-х років, розвінчання культу особистості диктатора Йосипа Сталіна та буденне життя простих людей, яке митці передавали у піднесено-поетичному дусі. Митці відмовились від знеособленої героїзації персонажу та розкривають тему через приватні переживання. Зображення узагальнені і лаконічні, основою виразності є великі площини кольору та лінійні контури фігур, палітра переважно темна, холодна, ахроматична та вохристо-брунатна.
Художник-філософ, ретельний спостерігач земного буття та архіватор картин інтимної самотності, задумливої одинокості, станів відчуження – Мамсиков-старший навіть у своїх інтерв’ю наполягав, що наш світ недосконалий і в ньому завжди є місце бруду, лиху, болю:
Люди, які працюють, – розмірковував митець, – різні: добрі або лихі, порядні чи ні. Але вони роблять справу дуже часто в жахливих, нелюдських умовах.
Владислав Мамсіков закінчив Київський художній інститут, де його викладачами були: Володимир Костецький, Карпо Трохименко, Ілля Штільман. Послідовний митець «суворого стилю», як його називає мистецтвознавче коло зображав на своїх роботах долю окремої особистості, саме в її унікальності і деякої відстороненості від суспільства, загального блага, щасливого забуття:
Картини Владислава Мамсикова є одразу впізнаваними, привертають увагу своєрідним поєднанням раціональності та поетичності, пильним вдивлянням у навколишній світ і точним відбором промовистих деталей, емоційною стриманістю та медитативністю, а ще – особливим станом «уважної тиші», зосередженості, заглибленості, що запрошує глядача до спокійного споглядання, неспішної розмови, темою якої стає навколишній світ та людина в ньому, демонструють особистий шлях художника, де загальні спрямування часу, проходячи крізь авторське світобачення, наповнюються неповторністю образних змістів, – розповідає мистецтвознавиця Галина Скляренко.


Хмельничани мають унікальну нагоду зануритися у світ життєвих сцен Владислава Мамсікова ознайомившись з його полотном «Бензин» створеним 1969 року. На досить масштабній роботі ми бачимо обрис людини, чию поставу митець зображає стилізовано, а напрямок погляду її взагалі важко визначити. Чи є ця людина головним персонажем картини – питання, адже яскравим об’єктом переднього плану полотна є червоний бензобак, який особливо підсвічує пізньо-сутінкова палітра. Десь вдалині ледве проглядаються вогні міста – вікон, ліхтарів абощо. Учасники і предмети сцени в застиглому чарівництві важких кольорів грають свою маленьку виставу самотності.

Цікаво, що цей сюжет – відсутність бензину серед ночі на автозаправці – має під собою реальну історію з життя художника:
Художник розповів, що коли наприкінці 1960-х в родині з’явились гроші, він купив собі автомобіль. Придбати його в період тотального дефіциту допоміг батько, який мав пільги, адже був інвалідом Другої світової війни, капітаном медичної служби. Відтак Владислав їздив за дорученням, а щоб купити каністру бензину для автівки, в ті часи доводилось стояти в черзі ледь не усю ніч. Довге очікування – втрата часу, але це й можливість взяти паузу у круговерті справ. Ось і розгадка, на перший погляд, незрозумілого сюжету картини «Бензин». Попри буденність, прозаїчність сюжету, полотно магнетично притягає до споглядання, спонукає до роздумів і певної медитативності. Здавалось би, зображена звичайна бензозаправка характерного дизайну «обтічних форм» 1960-х, нічна темрява і напівзникаючий чоловічий силует. Пояснення очевидне – неперевершена майстерність автора, – зазначає кураторка експозиції.
Всього у колекції музею зберігається дві роботи митця Мамсикова-старшого – «Бензин» і «Натюрморт». Ці дві роботи співголосні акцентам обраного автором «суворого стилю» – витримані емоції, стильна обрана колірна гамма, ба навіть обрані предмети промовляють лаконічністю і аскетизмом.
Споглядання роботи «Бензин» – чудова медитативна практика, адже в процесі знайомлення з полотном в уяві виникає одразу кілька історій, які можна запросто запропонувати герою картини. Так, окрему дискусію гості вернісажу розпочали відносно долі маленької плями світла, зображеної митцем над бензоколонкою, де її тінь, що це за предмет, чи це відблиск, чи ліхтар?
Ця картина заворожує глибиною внутрішніх діалогів, які ти здатен завезти з собою при одному погляді на неї. В світ полотна «Бензин» хочеться зайти і трошки затриматися в атмосфері руху ночі, мінливості часу і станів, які захоплюють душу цікавим неспокоєм, щоб там написати свою казку про символи, події та людей, що їх можна зустріти біля вивіски – «Бензин».
Мінівиставку проєкту «Будьмо!» з твором Владислава Мамсикова можна переглянути у ХОХМ протягом місяця.
Всі новини на одному каналі в Google News
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook
Читати інші новини







