В облдержадміністрації – новий очільник. І всі хочуть знати, який він? Окрім того, що молодий та високий на зріст.
Я часто пригадую попередніх голів Хмельницької облдержадміністрації. Адже, працюючи тележурналістом, просто не могла з ними не зустрічатися. Зокрема, Віктора Коцемира, якого скрізь на Хмельниччині мусили зустрічати з короваями. Івана Гладуняка, котрий безкінечно все прораховував. Івана Гавчука з його перепадами настрою. Артистичного й скандального Василя Ядуху, здатного талановито прочитати вірш, а потім вимагати, аби цей шматок його промови викинули з сюжету. Ображеного активістами переляканого Леоніда Пруса, який тікав через вікно. Постмайданівського, дуже схудлого у той період Олександра Симчишина – єдиного, який займав простий, не губернаторський кабінет. Сумноокого Михайла Загородного та Олександра Корнійчука, для якого було великим випробування висловлюватися без матюків. Зрештою – мажорного герегівського знайомця – олігарха Вадима Лозового.
Домайданівських голів прийнято було безумовно поважати. Навіть боятися. Революція знищила цю безумовність. Найбільше дісталося Прусу – і піджак порвали, і з балончика газом покропили. Згодом перепало і Корнійчуку. Вірніше, турнікету, який було з’явився при ньому у Будинку рад. Нагадаю, цю перепону розніс на друзки депутат Віктор Бурлик.
До мене інтерв’ю у губернатора встигли взяти представники двох медіа. Але цей пост не про відповіді. А радше – про мої враження. Звісно, іти до голови ОДА із запитаннями на кшталт «розкажіть, будь ласка, про це детальніше» трохи смішно. Тому – так – я хотіла чиновника зачепити. Або, як колись сказала одна медійниця, – зірвати краватку. Щоб проявився не посадовець, а людина.
Про зустріч домовилися заздалегідь, у кабінет я потрапила майже вчасно. А 15-хвилинну затримку можна пояснити шаленою завантаженістю Дмитра Габінета. Каже: нині він працює від початку робочого дня і майже до ночі. Тому вільного часу фактично не має. Приміром, переді мною у кабінеті був директор департаменту фінансів Сергій Пенюшкевич. А після – керівник офісу розвитку місцевого самоврядування Сергій Яцковський.
Наша розмова тривала трохи більше як півгодини. І згодом, розшифровуючи запис, я зрозуміла: все відбувалося дуже насичено. Зовсім без води, хоч і далеко не так гостро, як мені б хотілося.
З деталей: Дмитро Габінет не сів на робоче місце за масивним столом, а розташувався навпроти мене за меншим столом, що стоїть перпендикулярно. При моїй появі встав. Але оскільки я йому руку для привітання не запропонувала, він мені своєї теж не подав – до речі, за етикетом це вірно.
Новому губернатору імпонує демократичність європейців. Зокрема, і в одязі. Але на запитання про ймовірну зміну стилю, він відповів: костюм з краваткою – це його власний вибір. І у джинси не перевдягатиметься.
Працює голова ОДА у великому кабінеті. Здається, інтер’єр тут не мінявся ще з часів царя Гороха. Масивні меблі, такі ж штори, збоку на тумбочці ікона. Портрета Президента нема – так хотів сам Зеленський. Ця помпезність голові ОДА не подобається, бо нагадує радянщину. Але міняти у кабінеті він нічого не планує – заощаджуватиме державні кошти.
Розмовляє тихо, і у певні моменти мене це трохи бентежило, бо боялася щось не так зрозуміти. Диктофон же довелося підсунути дуже близько. Разом з тим пригадалося, як на обговоренні перспективного плану формування територій області цим своїм тихим голосом Дмитро Габінет досить жорстко відповідав на запитання представників тих сільських ОТГ, які не хочуть приєднуватися до міських тергромад.
Про свою зарплату Дмитро Габінет розповів охоче. Наскільки я зрозуміла, вона буде приблизно вдвічі меншою від нинішньої заробітної плати Хмельницького міського голови. Щоправда, спочатку мер теж отримував не багато. До слова, невисока винагорода за службу – одна з причин складнощів пошуку нових голів райдержадміністрацій, вважає Дмитро Габінет.
Новий очільник облдержадміністрації дуже хоче бути правильним – ось такі у мене відчуття. Без домінування, без фамільярності. Тому я вас трохи розчарую: складно зрозуміти, яка він людина. І перечитавши цей текст ще раз, я навіть трохи злякалася: це трохи скидається на джинсу. А вийшло так тому що, як на мене, Дмитро Габінет – занадто стерильний персонаж. Принаймні, поки що.
Єдине, що очевидно: мої власні прогнози виправдалися. Десь у жовтні своїм знайомим вангувала: на посаду не призначать ані Мандзія, ані когось з нинішніх посадовців ОДА, ані Бочкарьову, ані чоловіка депутатки Копанчук. Київській верхівці тут потрібен був хтось схожий на нардепа та колишнього викладача ХУУПу Дениса Монастирського. Молодий, не заплямований. Такий, щоб, шукаючи компромат, всі гризли нігті від розпачу.
Своїх приязних стосунків з братами Стефанчуками губернатор не заперечує. Каже, з молодшим – Миколою – спілкується на «ти». Як про нього дізнався Зеленський? Відповідь: напевно, завдяки старшому Стефанчуку, адже у нього було резюме. Але навряд чи це когось здивує.
Дмитро Габінет зізнався мені: стилі керівництва попередників не наслідуватиме. Тут для нього нема авторитетів.
– Можливо, тому що ви дещо відрізняєтеся від тих, хто був на посаді перед вами?… – припустила я. – До речі, ви так вважаєте?
– Я хочу відрізнятися! У всьому, – відповів Дмитро Габінет…