Запорука свободи – рівність прав і можливостей кожної людини, незалежно від статі. Потроху стираються рамки розмежування професій на «суто чоловічі» та «суто жіночі».

Мабуть, першими на «чоловічій» ниві засяяли українські спортсменки: Лариса Соловйова – найсильніша жінка планети (пауерліфтинг), Владислава Скащук – головний бомбардир жіночої збірної України з хокею, Дарина Самчик – перша українка, яка здобула «золото» чемпіонату світу зі змішаних єдиноборств, Наталія Мазур – зірка українського регбі, Дарина Білодід – чемпіонка світу з дзюдо, Ірина Мерлені – олімпійська чемпіонка, чемпіонка світу і Європи з вільної боротьби.

Сьогодні жінки все більше займаються справами, які досі були винятково чоловічою цариною. Ба більше, простір для хобі теж змінюється.

Про жінок-байкерок ви, мабуть, уже чули. Одна з них – Інна Глега, поліцейська з понад 20-річним стажем, начальниця сектору комунікації ГУ Нацполіції в Хмельницькій області.

Любов до байку жінка має з дитинства, а перший мотоцикл отримала в подарунок від батька на 8 березня. Займатись лише поїздками було замало і виникла ідея створити клуб.

«Почула про міжнародний мотоклуб, до якого входять поліцейські з усього світу. Це – діючі працівники правоохоронних органів, що мають право носити зброю і мають мотоцикл. Колеги з-за кордону відвідували Хмельниччину з гуманітарною місією і одного разу ми запропонували створити відділення клубу в Україні. Зібрали необхідну кількість учасників. До речі, реєстрація відбулась в США», – розповідає байкерка.

Так пані Інна стала співзасновницею та секретарем першого українського відділення міжнародного мотоклубу «Blue Knights Ukrainе». Наразі вона є єдиною жінкою в клубі.

За словами поліцейської, відчувається певна дискримінація, адже в клуби такого рівня жінок не допускають. Вона й сама отримувала багато негативу в соцмережах від членів інших, цивільних клубів. Все через стереотипи, згідно з якими байкер – неохайний чоловік, порушник закону. А коли з’явився поліцейський мотоклуб – відбувся злам стереотипів, а тут ще й єдина жінка в мотоклубі. Та все ж, всередині спільноти – всі рівні.

Сідає Інна за кермо свого Yamaha Virago, коли потребує адреналіну та викиду агресії, але водить обережно.

Цікаве захоплення має відома хмельницька рестораторка Олена Пенкаль. Не типовим для дівчат хобі – їздою по бездоріжжю – Олена займається із чоловіком Сергієм. На всеукраїнських змаганнях Gorgan Trophy в 2011 році їхній екіпаж здобув «срібло» у номінації «Tourism Avto», поступившись чемпіонам колишнього Союзу. Зазначу, Олена була не єдиною жінкою в екіпажі. Участь у авторалі брала і їхня донька Тетяна.

«Суть змагань: є координати «точок», які потрібно знайти і зафіксувати на фото. При чому потрібно було однією рукою триматися за авто, а іншою – за умовну «точку». Це могла бути береза, бетонний блок, була точка під мостом гірської річки, яку ми «брали» двічі, тому що з першого разу не вийшло фото. Тут я навчилася користуватися тросом», – розповідає екстремалка та додає, що найважчою локацією був чоловічий монастир, оскільки в майках і коротких шортах у святині було некомфортно знаходитись.

Зараз сім’я Пенкаль не відмовляє собі в задоволенні час від часу їздити з Хмельницького до Дністра не автошляхами, а лісами-долинами.

Любов  до начебто «недівчачих» захоплень проявлялась ще з дитинства. Проводячи більшість часу на вулиці, разом із сусідськими хлопцями, Олена рибалила, ганяла на велосипеді, ходила в походи, лазила в печери.

Спробувала рестораторка чимало захоплень: легка атлетика, бокс і кросфіт, рафтинг, стрільба в тирі, полювання, стрибки з парашутом.

Одне з найтриваліших хобі – дайвінг. У гонитві за новими враженнями Олена за 14 років відвідала понад 20 країн світу. Має три сертифікати, які дозволяють занурюватись у будь-якій країні. На запитання, чому ця справа більше асоціюється з чоловіками, Олена відповіла:

«Ти на себе одягаєш обладнання вагою близько 40 кг. Тобі можуть допомогти, а можуть не допомогти. Треба фізично бути підготовленою. Зазвичай, на дайвінгу в групі з 20 осіб – 2-3 жінки. З України я, наприклад, жінок не зустрічала, хоча в Таїланді є інструкторки-українки. Звичайно, дівчата пробують цим займатись, але я маю на увазі професійних дайверок».

Максимальна глибина, яку Олена підкорила – 43 метри; спробувала і плавання з акулами, і занурення у підводні криниці та печери.

Чоловіки теж мають різнобічні захоплення. Наприклад, Денис Кримський – автомеханік, із заплющеними очима може розібрати й зібрати автомобіль. Серед його хобі – гра на гітарі, риболовля, участь у фаер-шоу і … вишивання. Декілька вишитих картин він створив для своїх друзів у подарунок.

«Це – як своєрідна медитація. Дозволяє відволіктись від буденності, зосередитись на внутрішньому світі. А ще – надихає на створення чогось нового», – розповідає Денис і додає: «Найважче, коли зробив помилку і потрібно її виправляти. В ці моменти і нерви тренуєш».

Найголовніший результат такого заняття – побачити щасливі і здивовані очі того чи тої, кому даруєш виріб, зроблений власними руками.

Як каже Денис, хобі – річ індивідуальна, кожен має право обирати заняття до свого смаку.

Віктора Довбуша у Хмельницькому знають як громадсько-політичного діяча. Він бере активну участь у виборах, роботі громадських рад, з командою однодумців працює над відновленням Хмельницького аеропорту. У вільний час Віктор захоплюється кулінарією, а саме – випікає торти «Наполеон» для родичів, друзів і колег.

«Років сім тому почав пекти «Наполеони». Спробував безліч рецептів, коржі не зовсім вдавались. Але для мене було важливо спочатку зробити смачний торт, а потім вже задумувався про його  форму. Друг підказав рецепт, за яким готувала ще їхня бабусяЙого і взяв за основу», – розповідає кулінар.

За роки приготування смаколика дійшло до автоматизму з мінімальною затратою часу. Одного разу спік 53 коржі за 3 години:

«Готував їх на весілля, куди запросили більше двох сотень людей. Друзі розповіли, що всім смакувало і навіть шматочок віднесли місцевому священнику, а у селі це дуже почесно».

За словами Віктора, випікає він понад 100 кілограмів торту щороку. Зазначає, що важливим є те, з яким настроєм працюєш з інгредієнтами та яку енергію вкладаєш.

«Цікаво, що з молока і яєць, які можна придбати в магазинах, «Наполеон» має жовто-зелений відтінок. А ось якщо взяти домашні продукти, він виходить жовто-гарячий», – ділиться секретом чоловік.

Багато знайомих запитують Віктора чи не пече він торти на продаж, на що відповідає – це лише хобі. Хоча не заперечує, що захоплення може перерости у створення власної міні-пекарні.

Суспільство все більше змінюється і найбільше цінується унікальність. І якщо ви – дівчина, але хочете займатись ковальською справою – вперед! Можливо, саме ваші сталеві квіти отримають першість у конкурсі серед ковалів.

Наталія Кошай, блогерка

Матеріал створено в межах проєкту «Гендерночутливий простір сучасної журналістики», що реалізовується Волинським пресклубом у партнерстві з Гендерним центром та за підтримки Української медійної програми, що фінансується Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) і виконується Міжнародною організацією Internews.