Хмельницький активіст Алім Міщук: “Команда Симчишина” завжди грає у свою гру

За тиждень після першого пленарного засідання Хмельницької обласної ради роботу її голови призупинив окружний адміністративний суд. Все через інцидент з обранням на посаду керівниці Віолети Лабазюк. Тоді ж заговорили про певні домовленості між партіями “За майбутнє” та “Команда Симчишина”.

Чим іще унікальна облрада восьмого скликання – про це в ефірі каналу “Наголос” розповів громадський активіст Алім Міщук.

– Ви спочатку брали участь у виборах від “За майбутнє”, а потім передумали. Чому?

– Центральний апарат “Аграрної партії” вирішив: партія йде на вибори не окремо, а від “За майбутнє”. Тому і Хмельницька обласна організація, подивившись на конфігурацію, вирішила виконувати це рішення. Але мені вистачило п’яти днів участі у цій кампанії, щоб зрозуміти: від окремого депутата у цій системі виборів нічого не залежатиме. Вирішуватимуть тільки керівники чи власники проєктів. А всі інші будуть ґвинтиками або кнопкодавами.

– Це і є унікальність останніх виборів?

– Раніше, коли йшли за мажоритаркою, кожен депутат представляв тільки себе та своїх виборців. У нинішній ситуації він представляє не стільки виборців, скільки політичну силу.

– Після першого ж пленарного засідання заговорили про домовленості між “За майбутнє” та “Командою Симчишина”. А наскільки заздалегідь приймаються рішення про те, кому і з ким, скажімо так, дружити?

– На попередніх виборах ніхто заздалегідь не міг знати, хто точно зайде в обласну раду. Тому і всі домовленості відбувалися вже після обрання депутатів. Вони там вже між собою робили ті “тьорки”: хто кого буде висувати, підтримувати і так далі. Зараз зробили партизацію, бо у Києві вирішили мати тут на підхваті партійні структури. Перед виборами партії за результатами рейтингів зрозуміли, хто зайде в обласну раду. І тоді керівники цих політсил на місцях та у Києві почали вести між собою перемовини. Зокрема і про те, на який округ ставити слабшого кандидата. Таким чином ті партії, які між собою домовилися, провели того, кого треба. А потім уклали певний пакт в обласній чи у міській раді та поділили всі крісла.

– Одразу після виборів Олександр Симчишин зазначав, що, зокрема, в обласній раді його іменна команда говоритиме з позиції більшості та наполягатиме на кандидатурі представника партії на посаду голови облради. Виходить, вони все ж сподівалися на більшу кількість мандатів?

– Кожна політсила спочатку каже, що розмовлятиме з позиції більшості. Але “Команда Симчишина” і не була безапеляційним лідером в облраді. Це ж не місто Хмельницький. Вони прекрасно розуміли, що їм доведеться домовлятися. “За майбутнє” і “Команда Симчишина” мали однакову кількість голосів. Зрештою, “Команда” не ображена. Вони мають посаду мерів Хмельницького і Кам’янця-Подільського. Я вважаю: саме ця партія виграла ці вибори на Хмельниччині.

– Домовленості між “Командою” та “За майбутнє” відчувалися ще й з огляду на відсутність критики одних іншими…

– Коли я, як кандидат, зустрічався з виборцями й спробував зачепити якісь проблеми у Хмельницькому, мене зразу ж зупинили з нашого партійного офісу: не можна критикувати ні Симчишина, ні його команду.

– А такі домовленості, на вашу думку, були і в інших містах Хмельниччини? Зокрема, як на мене, у Кам’янці-Подільському відбулася трохи нетипова ситуація…

– Треба віддати належне Симчишину та його “Команді”: вони грають до кінця і в свою гру. У Кам’янці Мельниченко від “За майбутнє” мав бути мером, але був сильний кандидат від “Свободи” – Михайло Посітко. А у Хмельницькому партія “За майбутнє” не мала свого сильного кандидата. Симчишин тут фактично був беззаперечним фаворитом.

– Володимир Гончарук, якого обрали на посаду першого заступника голови облради, зізнався: про кандидатури Оксани Бочкарьової та Віолети Лабазюк він дізнався безпосередньо вранці перед пленарним засіданням. Як ви вважаєте, такі кандидатури загалом були очікувані?

– Я не був серед тих, хто вів перемовини. Але ще за десять днів до того знав, що одним з кандидатів від “За майбутнє” може бути Віолета Лабазюк. Гончарука, здається, називав Симчишин, не приховував, що той теж може бути головою. Від “Слуг народу” міг бути і сам народний депутат Сергій Мандзій. Тому, до речі, він до останнього і тягнув – вагався, чи лишиться депутатом Верховної Ради, чи зайде в облраду. Думаю, що він прорахував всі можливості і зрозумів: тут можна шию скрутити. Підозрюю, Бочкарьова виникла десь під кінець. Можливо, навіть ввечері перед голосуванням. Натомість Віолета Лабазюк була весь час фавориткою. Тому що Сергій Лабазюк пішов ва-банк. Я на це дивлюся, як на якесь бикування – ставити своїх родичів (третій номер за списком – Віолета Лабазюк, шостий номер брат – Петро Лабазюк – ред.). Для нього це: якщо не зараз, то коли? Коли я ще був у команді, ми говорили: якось будемо намагатися виправляти Сергія Петровича. Нічого ніхто зрештою не виправляв. Всі “лягли”. Але ті, які “лягли”, потім і отримали свої посади.

– Також йшлося і про ймовірну кандидатуру Івана Гладуняка на посаду голови. Це відбувалося тому, що він відомий? Чи він реально міг претендувати?

– Іван Гладуняк, певно, найсильніша фігура цієї обласної ради. Але він точно не міг стати головою. Лабазюк – молодий, але прораховувати вміє. Він не допустив би Гладуняка, оскільки той міг би його просто переграти. Тим паче, була можливість зробити дружину головою і керувати абсолютно всім.

– Зараз Хмельницький окружний адмінсуд призупинив роботу голови облради Віолетти Лабазюк через інцидент з бюлетенем, де за неї поставили позначку поза межами квадрату. На вашу думку, це може бути випадковістю?

– Люди, які обрані депутатами облради, не дурні, з досвідом. Нормальні люди, одним словом. Тому вони не могли робити несвідому помилку. Бюлетень один, там два прізвища і два квадратики. Зрозуміло, що ставити позначку треба всередині цих квадратів. Коли депутат ставить позначку поза межами, це означає: він свідомо голосує проти кандидата. Тобто ніби і виконує якісь кулуарні домовленості та дотримується внутрішньопартійної дисципліни, але йому це настільки неприйнятно, що він просто свідомо псує бюлетень. Я думаю, це був депутат або з “Команди Симчишина”, або із “За майбутнє”, або з “Європейської солідарності” – тієї коаліції, яка створилася на етапі розподілу портфелів. Власне, вони і поділи потім ці портфелі. Шість комісій – кожній партії по два портфелі. І заступники теж – від “Команди” та від “Євросолідарності”.

– У разі, якщо суд визнає рішення лічильної комісії неправомірним, пані Бочкарьова сподівається на переголосування. У такому випадку мало б відбутися голосування за тих же кандидатів чи повне обнуління?

– Рішення суду стосувалося забезпечення позовних заяв. Тобто на період, поки готується основна заява, попросили, щоб Віолетта Лабазюк не підписувала документи і не наламала там дров. Треба ще побачити, що проситимуть у позові. Але за регламентом обласної ради , якщо кандидат не набрав відповідної кількості голосів, обласна рада в праві визначити переголосування, чи додати до тих же кандидатів ще одну людину чи двох, або взагалі поміняти. Думаю, якщо суд визнає бюлетень зіпсованим, просто вважатиметься, що не вистачило голосі та не обрали голову обласної ради. А вже сама рада вирішуватиме, з кого обирати – з тих же, з нових і кількість кандидатів. Сумніваюся, що суд буде у це втручатися. Але Лабазюк подавала заступників. Якщо все ж визнають, що потрібне переголосування і буде інша голова, вважаю – будуть й інші кандидати на посади заступників. Ще виникне питання проведення виборів голів комісій. Хоча вони, можливо, і втримаються.

Від редакції: 14 грудня суддя Хмельницького окружного адміністративного суду Альбіна Ковальчук задовольнила заяву про забезпечення позову депутата облради від партії ВО “Батьківщина” Олександра Розізнаного і зупинила рішення про обрання головою Хмельницької облради Віолети Лабазюк. Раніше аналогічну ухвалу за позовом депутата Вадима Лозового виніс суддя цього ж суду Петро Салюк.

– Таке враження, що “Слуг народу”, “Батьківщину” та “За конкретні справи” просто відтерли…

– На місцях вчаться на тому, що відбувається у “Верховній Раді”. Там монобільшість “слуг” забрала все, несе за все відповідальність і отримує шишки. Так само і тут: “Команда Симчишина”, “За майбутнє”, “Європейська солідарність” все взяли під себе – обрали свого голову, заступників, обрали керівників комісій. Звісно, “За майбутнє” та “Команда Симчишина” взяли жирні посади – там, де відповідають про бюджет, приватизацію. А “Європейській Солідарності” дісталися “кісточки”: внутрішні і зовнішні зносини обласної ради та аграрний сектор. Чим там дуже покеруєш?

– А як нестабільність в обласній раді може вплинути на її роботу? Адже саме тут приймаються важливі для області рішення.

– Я б не сказав, що в обласній раді є нестабільність. Швидше – навпаки. Тут створена тверда коаліція, яка має більшість і все взяла на себе. Єдина пересторога, щоб ця стабільність не переросла у застій. А коли ми знаємо, що вони між собою сперечаються, це добре.

– Чи можна на макрорівні говорити, що на цьому етапі Коломойський, який стоїть за партією “За майбутнє”, переграв Зеленського?

– У Коломойського своїх проблем вистачає. З Європи та України його дістануть американці. А от з Росії, якщо Путін не дасть, то ні. Тому, думаю, зараз Коломойський грає у свою гру, щоб подружитися з Росією. Ймовірно, щось у нього не вийшло із Зеленським, вплив на нього він втратив. Зараз йому треба зробити таку ситуацію, в якій би Президента весь час підчавлювали. Коломойський ніде не програв, на відміну від Зеленського. Формалізувалася частина депутатів зі “Слуги народу”, додалася ще частина мажоритарників. Тепер Коломойський отримав більше важелів впливу, а Зеленський вже сам не вирішує. Гра дуже серйозна, але бідна Україна.

Світлана РУСІНА.