«Бої без правил» хмельницьких пасажирів

Хмельничани, які щодня змушені користуватися громадським транспортом мінімум двічі – вранці та ввечері – кажуть: крім ризику спізнитися на роботу, їм загрожує ще й нервовий зрив, який «також передається повітряно-крапельним шляхом, і маска від нього не врятує». Все через те, що місць для усіх бажаючих їхати, у тролейбусах та маршрутках в години пік катастрофічно не вистачає. Тож замість спокійно дістатися до місця призначення, доводиться проходити ціле випробування на міцність. В тому числі, нервів.

«Хто нахабніший, той перший»

Карантинні обмеження, запроваджені через поширення захворювання на COVID-19, продовжують ускладнювати життя хмельничан. Нагадаємо, відповідно до рішення уряду в Україні досі заборонено перевозити у громадському транспорті людей більше, ніж в ньому є сидячих місць. Тож тим хмельничанам, які у години пік вранці та ввечері намагаються дістатися роботи, а потім повернутися додому, доводиться добряче постаратися, перш ніж сісти в омріяний тролейбус або маршрутку.

На транспортні проблеми, які чатують на мешканців мікрорайну Раково, зокрема, написала у соцмережах хмельничанка Ольга Валькова. Інакше, як криком розпачу її повідомлення не назвеш.

Якщо раніше на кінцеву Раківського мікрорайону сходилися і з’їжджалися з ближніх зупинок, то тепер навіть мешканці району «Заготзерно», щоб потрапити в центр міста на роботу, змушені спочатку їхати на кінцеву, аби влізти в тролейбус або маршрутку. “Бої без правил”, “хто сильніший і нахабніший, той і перший”, штовханина і суперечки, злість  і приниження – все це відчувають на собі ті, хто змушений користуватися громадським транспортом. Про черги, цивілізований підхід до цієї потреби годі й мріяти! Люди, які ризикують запізнитися на роботу і отримати за це догану, кидаються під колеса тролейбусу… – пише жінка.

За її словами, увечері картина не краща: дорога додому пронизана суцільним негативом. Раніше, пише жінка, їдучи у вщент забитому тролейбусі або маршрутці, вона про себе читала вірші.

«Це заспокоювало і відволікало від гризні і суперечок. Зараз і поезія безсила».

І це при тому, що маршрутки та, особливо, тролейбуси їздять фактично порожні.

Як виглядають зупинки в очікуванні чергової транспортної одиниці авторка допису також показала та прокоментувала:

Приватний транспорт – як панацея?

Коментуючи новину, хмельничани, яких, схоже, ця проблема не так зачепила, радять пересідати на власний транспорт. До прикладу, на велосипеди. Кивають при цьому на Європу, мовляв, там люди набагато заможніші ніж українці, не гребують тим, яби їздити на двоколісних:

Заможні Європейці й ті масо їздять на лісапетах. Но Українці які за межею бідності хочуть кататися в транспорті. Бо їм ліньки педалями крутити.

На такі поради хмельничани відповідають:

Взагалі-то зараз зима, а в віддалених районах часто нема не те, що велодоріжок, а навіть поганенького асфальту, елементарних тротуарів і освітлення. Можна їхати з роботи в якому-небудь Талліні, де є дороги, тротуари, асфальтоване покриття, де чистять сніг, де магазини біля дому. А мені їхати на велосипеді в темноті по обочині де щебінь покритий пилюкою, болотом, кручами снігу або кригою і везти з собою торбу з продуктами після важкої зміни трохи важче.

За кордоном є велосипеді доріжки. І велосипеди напрокат. А в нас засніжені з льодом дороги.

А ви ціни на велосипеди бачили? За таку ціну можна старе авто придбати. “Таврія” коштує 5000-7000грн і це теж не дорого, бо дорослий велосипед від 4000 грн до 16000 грн.

І не біля кожної роботи є місце де можна залишити велосипед на весь день.

Спробуйте в костюмі діловому на велику зимою проїхатись, тоді не будете таке писати.

І на каблуках і в шубі…

Отож, велосипеди як засіб пересування хмельничанам, схоже, не підходять. Та й приватні автомобілі, судячи з того, що відбувається щоранку на дорогах міста, також навряд чи вдале рішення. Чи не щодня у соцмережах можна побачити ось такі фото:

Крім того, через забиті приватними автівками вулиці не лише ускладнюється рух та виникають затори, а й, ймовірно, росте кількість ДТП у місті. Останнім часом хмельничани вже навіть не коментують фото з ДТП, які викладають у соцмережах. Просто констатують факти.

Багато пенсіонерів, мало транспорту та нелогічні маршрути

Звісно, проблеми з транспортом – не лише у мешканців Ракового. Нарікають хмельничани і на неможливість вибратися з Гречан, Південно-Західного мікрорайону, Виставки. Схоже, єдиний мікрорайон, якому більш-менш з транспортом пощастило, це Озерна. Принаймні, туди, як зауважують хмельничани, транспорту йде не те, що достатньо, а подекуди надміру.

Стою завше на Інститутській чекаю: 21й, 11, 47, 11а (всі в сторону Виставки, Озерна), 49й – один (що в сторону хоча б Раково), потім 21й, 35, 47, 35, 35, о, 7а намалювався; 35, 49, 21, 47, 11а, 35, 21, о боги – 51й!!! І так по колу, постійно… Маршрути в нас вміють складати… – пишуть у коментарях.

Традиційно звинувачують у транспортних проблемах пенсіонерів:

А ще б пенсіонери зранку сиділи вдома, а не сунулися десь побродити по базарах, то було б набагато краще. Бо люди не можуть на роботу добратися, а воно нагло лізе і ще й штовхається.

Хай пенсія сидить дома, в час пік. Виїдуть люди на роботу, потім хай курсують до вечора, їм часу вистачить. Зранку вийдеш на зупинку, в 6, 7, 8, а там засада одна пенсія.

Зрозуміло, що така критична ситуація на зупинках Хмельницького – проблема, так би мовити, обмежена кількома годинами часу, коли люди масово їдуть на роботу або повертаються з неї. Після 9 ранку, коли містяни, теоретично, вже бодай якось дісталися роботи, людей на зупинках меншає.

Кожен день їду з цієї зупинки на роботу біля 9-ї години, та кожен день додому близько 18-ї. Максимум часу, що чекаю – хвилин 10… Вважаю це не довго. Можливо просто поезія не працює, треба спробувати щось інше, щоб не дратуватись, – іронізує дехто з хмельничан.

Про те, аби вимагати від місцевої влади, щоб вона, в свою чергу, вимагала у влади центральної повернення роботи громадського транспорту у звичний режим, хмельничани поки що не пишуть. Натомість пропонують те, що їм зрозуміліше – збільшити кількість машин на маршруті. Хоча б у години пік.  

«Сидячих вірус не бере?»

Фраза ця, яка належить Роману Марцінківу, міському голові Івано-Франківська, якнайкраще демонструє: проблема транспорту, який возить повітря в той час, як на зупинках мерзнуть десятки людей, притаманна не лише Хмельницькому. Так – скрізь.

Холод, мороз, вітер, а на зупинках десятки людей, дітей, старших. Вони чекають своєї черги аби сісти в автобус і доїхати: хто на роботу, хто до школи, хто – в поліклініку чи лікарню. А повз них проїжджають напівпорожні автобуси. Що це? Це сьогоднішні реалії, породжені черговими заборонами і постановами уряду. Кількість сидячих місць у транспорті абсолютно не покривають реальної потреби пасажиропотоку. В результаті частина просто змушена користуватися послугами таксі, чи підсадками у попутні машини, долати необхідну відстань пішки у мороз, – написав наприкінці січня міський голова Франківська.

І додав: під час сесії він звернувся до центральної влади щодо скасування обмеження на перевезення у міському громадському транспорті загального користування та з вимогою переглянути Постанову для забезпечення роботи пасажирського транспорту у звичному режимі.

Якщо в уряді дослухають до думки франківської громади, та якщо до неї доєднаються інші, можливо, справа зрушить з місця. І замість повітря транспорт у містах знову почне перевозити пасажирів.

А що у нас?

У Хмельницькому тим часом хочуть підняти тарифи на проїзд. Принаймні, на цьому наполягають перевізники. Кажуть, через карантинні обмеження та малу кількість пасажирів вони несуть чималі збитки. От тільки від того, що вартість проїзду у хмельницьких тролейбусах та маршрутках здорожчає, швидше за все, ні маршруток на дорогах не побільшає, ні тролейбусів. Так само, як не побільшає у них сидячих місць. І хмельничани так і тиснутимуться на зупинках у години пік та штурмуватимуть транспорт. А потім, після штурму, їхатимуть у ньому, так само напівпорожньому. Тільки трохи дорожче…