В унікальному палаці на Хмельниччині колись розміщувались статуї Мікеланджело

На Хмельниччині збереглася унікальна споруда і пам’ятка архітектури – палац Сангушків у Ізяславі на Хмельниччині. Історики стверджують, що колись його порівнювали з французьким Версалем. Про маєток відомий один достеменний факт – приблизно в 1750-ті роки сюди привезли статуї авторства Мікеланджело. Звісно, що дозволити собі купити їх для оформлення свого будинку могла лише дуже впливова і заможна людина.

У Ізяславі є кілька дуже незвичайних об’єктів, які нагадують про поважний вік цього міста. По-перше, тут знаходиться костел 1599 року. Його розмах і велич вражає. Таких будівель мало в Україні. Але стан пам’ятки жахливий. По-друге, тут є монастир Ордену Бернардинів. Але в ньому облаштована в’язниця, яка і досі працює. Це все колишні володіння князів Сангушків.

Давній українсько-литовський рід бере початок з часів Великого князівства литовського. У добу Речі Посполитої він також був дуже впливовим. Члени родини займали велику кількість державних посад при королівському дворі. Їхні резиденції були і в Кракові, і у Варшаві. І, звісно, вони мали великі угіддя на території сучасної України. Якщо перевести все це в цифри – мова йде приблизно про 112 тисяч гектарів лише на Волині. На цих землях нічого особливого і цінного не було до моменту, коли сюди не приїхала Барбара – молода наречена князя Павла Сангушка. Їй було 17 років, а йому – 55. Різниця у 38 років не завадила їм мати 6 спільних дітей, для яких Барбара і почала розбудовувати палаци у цій місцині.

Найбільший палац Барбара вирішила збудувати для свого наймолодшого сина на території сучасного Ізяслава. Ще з часів Середньовіччя, тут вже стояв замок. Було прийнято рішення побудувати новий в 10 разів більший палац впритул до старого.

До сьогодні ця будівля є однією з найфундаментальніших у Східній Європі. Правда, стан його нині жахливий: залишився фактично один скелет.

Про палац залишилось дуже мало інформації. Проте деякі факти, які можна вважати достовірними, все ж є. Його будівництво тривало аж 15 років. Барбара втручалася в проектування, через що деякі архітектори не витримували, і залишали об’єкт. Затримки в будівництві тривали, доки не з’явився Якоб Фонтана – придворний архітектор польського короля. Він буд дуже досвідченим, особливо щодо помпезності, і знав як поводитись з вибагливими аристократами.

Після в’їзної брами розміщувався дворик, огороджений аркадами, розповідає директор Ізяславського історико-краєзнавчого музею Віктор Кучерук.

Дворик з арками, не перекритий дахом під назвою “патіо” – модне віяння в архітектурі Італії та Іспанії того часу, яке втілив тут Якоб Фонтана. Він став родзинкою комплексу. За задумом архітектора, окрім декоративної функції дворик мав і практичне застосування. Він став своєрідним містком між минулим і сучасним – між старим замком і новим палацом.

Для облаштування нової споруди використовували найдорожчі матеріали. Елементи декору звозили з інших країн, і все це коштувало колосальних витрат.

Коли будівництво нарешті завершилося, оцінити його масштаб найкращим чином можна було з іншого берега ріки. З цього ракурсу його зобразив відомий пейзажист Наполеон Орда.

Чутки про збудований палац дійшли до самого польського короля. У 1781 році проїжджаючи повз, він вирішив заїхати сюди. Син Барбари Януш влаштував на честь короля пишний прийом. Той був вражений розкішшю і оздобленням палацу. І, подейкують, що найбільше він не очікував тут побачити статуї Мікеланджело.

Сьогодні у світі відомі 57 робіт Мікеланджело, 10 серед яких втрачено. Можливо, в їх числі ї є ті самі скульптури, які знаходилися у власності Сангушків. Важко уявити, що шедеври митця такого рівня колись були у маленькому містечку на Хмельниччині.

Також король побачив усередині палацу скульптури венеційського майстра Антоніо Канови, роботи якого прикрашають французький Лувр. А найдорожчими експонатами тут були картини Рубенса. Барбара отримувала шалене задоволення від культурного шоку, що його тут отримували їхні гості.

На жаль, цю розкішну пам’ятку архітектури не вдалося зберегти у належному стані. На одній зі стін маєтку навіть можна помітити оригінальні залишки Венеційської штукатурки, якою було оздоблено тут більшість стін. А от деякі стіни вкривали шпалери, які лише тоді з’явилися в Європі.

Наприкінці XVIII століття настали непрості часи для родини Сангушків. Це пов’язано з припиненням існування Речі Посполитої – державі, якій вона була зобов’язана своїм багатством. Ці землі відійшли Російській імперії. Барбара померла за 2 роки до цього і не застала випробувань, які відчули її рідні та сам маєток.

Сангушки не підтримали нового власника цих земель і навіть підтримували антиросійські повстання. Водночас російська влада також вважала Сангушків ворожими агентами.

Останній представник роду, що тут проживав – Роман-Доміан Сангушко. Росіяни змусили його продати цей маєток за безцінь. Тепер тут з’являються солдатські казарми, які проіснували тут і всю радянську добу – аж до часів нашої незалежності. До кінця 80-х років тут розташовувалася військова частина.

Сюжет про історію палацу князів Сангушків в Ізяславі дивіться тут.

Всі новини на одному каналі в Google News 
Підписуйтесь та оперативно слідкуйте за новинами у Телеграм, Вайбер, Facebook