У Хмельницькому відкрилася виставка подільських ікон

Жодна із цих ікон не написана за церковними канонами, і призначалися вони не для храмів, а для селянських хат. У виставковій залі Хмельницької дитячої школи образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва представили унікальний виставковий проєкт «Віконниці Роду». Він репрезентує непересічне явище в українській народній культурі – подільську хатню ікону.

Розтріскані від часу та місцями із вицвілою на сонці фарбою, але – живі, які очима зображених на них святих споглядають сучасний світ зі світу наших дідів-прадідів. Усього в експозиції презентовано майже дев’яносто ікон. Усі – із приватної збірки хмельничанина, члена Подільського товариства імені Григорія Сковороди Олександра Чернова. Його колекція почала формуватися майже 30 років тому.

• 

• 

Авторами хатніх ікон були художники-самоуки, розповідає Олександр Чернов. Майстри використовували сюжети візантійських іконописців, однак героїв вводили у побутові ситуації. Нерідко лики святих писали зі своїх сусідів, з тих, кого гарно знали, поважали та любили.

Часто родина бажала, щоб на покуті був цілий іконостас. Тож трапляється, що на одній іконі написані образи одразу кількох святих. До прикладу, Богородиця сусідує поруч зі святим Миколаєм, – оповідає колекціонер.

• 

• 

За словами мистецтвознавиці Людмили Рожко-Павленко, народну ікону вирізняють очі зображених на них святих, які наче вдивляються у людину, що молиться.        

Усе життя українців увібрала у себе хатня ікона, усе, що було миле українській душі. Саме тому ці образи надзвичайно одухотворені та дарують віру, що твоя молитва дійде до Спасителя, – переконана Людмила Рожко-Павленко.

• 

• 

У народній іконі християнська духовна традиція поєднується з язичницькими уявленнями та фольклором, в які органічно вплітаються уподобання, фантазії і життєві спостереження автора.

Історія народної ікони подібна з долею України. Її офіційно не визнавали, знищували. Музеї не збирали, церква не приймала. Однак, попри усе, хатня ікона змогла вижити. Сьогодні, злущена часом та намолена тисячами молитов, нагадує стародавню віконницю, яка колись рятувала наших предків від негод великого світу, – розповідає кураторка проєкту, мистецтвознавиця Лариса Чернова.

Тож подолян запрошують подарувати собі зустріч із самим собою. І хтозна, що вам подарує ця мандрівка? До прикладу, Олександр Чернов у Параскеві П’ятниці впізнав риси своєї бабусі. Можливо, і ви серед святих вітатимете котрогось зі своїх пращурів.

Виставка «Віконниці Роду» у Хмельницькій художній школі діятиме упродовж місяця.

Ольга Нєсмєянова