Це не про туризм: 5 чесних книг, які показують «непарадний» бік Кореї, Швеції та Ірландії

Пропоную надихнутись цими світлими текстами і почати будувати плани на майбутнє. До вашої уваги 5 книг українських авторів про іноземні країни. Вони близькі мені по духу, адже я особисто написала два досить відверті твори про іншу культуру.

«Я працюю між Європою і Азією» – моя перша книга, на момент написання якої я вже чотири роки працювала журналісткою в Туреччині, і саме щоденне життя навколо мене стало джерелом натхнення. Місцеві професії, звички, дрібниці, повз які легко пройти — усе це захотілося зберегти на папері. «У чужому морі. 5 історій жінок, які переїхали в Туреччину» — це не турецький тревел-блог і не каталог килимів. Не поспішайте уявляти танцівниць, айран і червоні трамваї. Проте турки, які пишуть вам у дірект, там є!

Всі автори, вказані у цій статті, деякий час перебували в певних країнах і надихнулися на дуже автентичні та живі тексти.

Виявляється, корейці плутають Україну з… Узбекистаном

«Корея. Кей-поп, традиції побачень і культ їжі», Ольга Мужановська

Спочатку мені здалося, що я читаю курсову роботу, а потім – путівник, бо художнього підходу не спостерігалося. Але потім я відкинула свої очікування і піддалася темпу та стилю авторки.

Дуже змістовно. Якщо ви завтра збираєтесь їхати в Корею, ця книга – мастхев. Видно, що письменниця вклала в неї душу і намагалася дбайливо передати всі деталі свого досвіду перебування в цій країні читачеві. Навіть описала, як отримувати візу, як подають воду у ресторанах, усі важливі локації для туристів, скільки дверей в автобусах, як відчиняються вікна тощо.

Здивувало, що у корейських горах є тренажери, корейці не вміють плавати, а щоб вступити до вишу, треба мати довідку про відсутність наркотичної залежності. Батьки можуть не вітати свою дорослу дитину з днем народження, а раніше невістка мала просити пробачення у свекрухи за те, що народила дівчинку.

Книгу прочитала за один вечір. Корею записала в список своїх бажань, бо завдяки цьому твору вона стала ближчою до мене, і я вже більш-менш знаю, чого від неї очікувати.

Трохи хайлайтів:

• Деякі корейці досі сприймають Південну та Північну Корею як одну країну (наприклад, коли йдеться про гори чи природу).
• Зазвичай після розлучення діти залишаються з батьком (ймовірно, тому відсоток розлучень у Кореї чи не найнижчий у світі, а самогубств — найвищий).
• Суспільний статус успадковується.
• Часто корейці у профілях соцмереж замість обличчя ставлять фото їжі, а також пишуть, скільки днів вони у стосунках, щодня змінюючи цифру. Вау!
• Стандарт поведінки — коли ви друзі, треба лише сміятися.
• З сусідами вітатися не обов’язково, допомагати ближнім теж. Навіть безхатьки грошей не просять, бо немає сенсу. А якщо наступили комусь на ногу, треба вклонитися.
• На всіх телефонах камери працюють зі звуком, і вимкнути його неможливо. Це задля того, щоб чоловіки непомітно не заглядали жінкам під спідниці і не фотографували їхню спідню білизну.
• На новосілля дарують туалетний папір, щоб життєва дорога була довгою і прямою.
• 14 червня — єдиний день у Кореї, коли можна цілуватися на публіці, а 14 січня треба всім дарувати записники.

У Швеції живуть в будинках з туалетами на вулиці

«Швеція. Модель для збірки. Вілла, Вольво, песик», Юлія Юрчук

Завжди цікавили скандинавські країни, бо вони постійно в ТОП-10 найщасливіших країн світу. Уже не через один твір намагаюся зрозуміти цей феномен, а в недалекому майбутньому планую побачити його на власні очі.

Ця книга написана українкою, яка понад 10 років проживає у Швеції. Вона викладає шведську історію у шведському виші для шведів. Книга має нотки наукового тексту: усе дуже організовано, є екскурс в історію країни з різних аспектів.

Цікаві хайлайти:

• Шведи намагаються жити в темпі «лагом» та шукають баланс і консенсус у всьому.
• Шведи люблять черги та правила. Наприклад, на початку навчального року узгоджуються певні правила для кожного класу, і батьки мають з ними ознайомитися та підписати.
• Студенти можуть впливати на списки літератури, яку читають в університетах.
• У Швеції можна не вітатися зі знайомими і бажано не перепитувати, чи відбудеться зустріч, про яку домовлялися заздалегідь, бо людина може образитися.
• Щоб винайняти квартиру, треба стати в чергу на кілька років; щоб зайнятися тенісом чи гольфом — теж.
• Існує поняття «немає поганої погоди, є лише поганий одяг».
• Є гендерно нейтральний займенник «hen».
• Держава створила такі умови, що у родинах не очікується, що дорослі діти повинні отримувати допомогу від батьків, а батьки — розраховувати на їхню допомогу в старості.
• У Швеції живуть у будинках із туалетами на вулиці та літнім душем.
• Щоб взяти собаку з притулку, треба пройти співбесіду і курс із дресирування.
• Перший адвент-календар був створений у Швеції, хоча ідея була запозичена у німців.

Я б охарактеризувала цю книгу як інструкцію з експлуатації Швеції з академічними нотками. Авторка навіть додала кілька рецептів шведської кухні — дуже дбайливо.

Іспанське село очима українських біженців

«Драбина», Євгенія Кузнєцова

Це, на мою думку, заслужений бестселер сучасної української літератури. Молодий українець Толік уже декілька років проживає за кордоном. Здобув хорошу освіту, працює в непоганій компанії в Іспанії, а напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україну придбав собі будиночок на горі на іспанському узбережжі, де планував облаштувати свій простір мрії.

Після початку війни до нього приїхали мама, дядько, тітка з собакою та двома котами, сестра з подругою. Облаштування будинку-мрії Толіку довелося відкласти, як і кожному герою довелося щось відкласти…

Дуже милі персонажі, особливо дядько Анатолій Степанович — такий собі лісовичок із чудовим почуттям гумору. Дуже цікаво було читати про їхні звички, реакції, рефлексії щодо подій в Україні. Їхні спогади з рідної домівки, де кожна деталь, запах і колір має сенс. Авторка дуже грамотно розкрила психологічну складову. Вона ніби не наголошувала, але було зрозуміло, що кожен персонаж намагався чимось себе зайняти, щоб набрати життєвого ресурсу на чужині (пінг-понг, грядка з помідорами, піші прогулянки, біг, приготування їжі тощо).

Щемко було в моментах, де українська натура дуже яскраво проявлялася в їхніх повадках: як мати та тітка годували іспанських робітників борщем, як дядько зловив рибу на яхті, на якій раніше тільки відпочивали, як тітка зрізала яктус при порозі, і як мама просила всіх понюхати якийсь харч, щоб перевірити його свіжість.

На мою думку, драбина має метафоричне значення. Така кількість людей у хаті спричиняла Толіку дискомфорт, тому, щоб уникати родичів, він підставив драбину до свого балкону і заходив/виходив з дому, користуючись нею — такі собі кордони і бажання усамітнитися.

Момент комунікації з іноземцями, а також із «хорошими рускими», яких місцеві приводили до героїв, був досить запальним і відгукувався. Гарно проілюстрував почуття українців за кордоном, де життя навколо вирує, але брати в ньому участь не хочеться.

Липка підлога в ірландському пабі – ознака його успіху

«Усе, що ви знаєте про Ірландію, — правда, але…», Максим Беспалов

Автор поєднує історичні факти, сучасність і власний досвід спілкування з місцевими. Більшість інформації він подає зі своєї точки зору, і видно, що він дійсно захоплений цією країною.

Цікавинки:

• Липка підлога у пабі — ознака його успіху.
• Ірландці з провінцій не люблять свою столицю.
• Ірландці воліють жити якомога далі від сусідів, проте роблять скляні тераси, щоб при нагоді побачити перехожих на вулиці і перекинутися з ними кількома словами.
• В Ірландії можна назвати ягня іменем колишньої/колишнього і навіть отримати сертифікат.
• Ірландці недолюблюють поляків.

Після прочитання цієї книги в мене склалося враження, що між українцями й ірландцями багато спільного. Ми так само любимо застілля, веселитися, маємо зв’язок із природою, а також нам століттями не дає спокою сусід, намагаючись нав’язати комплекс меншовартості, як колись робила Британія щодо Ірландії.

Однозначно рекомендую цю книгу тим, хто бажає дізнатися щось цікаве про Смарагдовий острів. А якщо туди поїхати поки не виходить, можна відвідати наші, іноді теж смарагдові, Карпати.

Людина ніколи не сама, навіть мандруючи наодинці

«Сама. 2300 кілометрів через усі Карпати», Олена Бондаренко

Книга про надзвичайну діяльність — похід довжиною 2300 км Карпатами, що охоплює Румунію, Угорщину та Польщу. Дуже амбіційно. Багатьох ця книга надихне на подібне, але на мене вона справила протилежний ефект — ні, у такий довгий похід я точно не піду.

Це відверта розповідь про мандри: з мишами, кліщами, дохлими тваринами, проросійськими словаками і солоним потом, який піниться під дощем. Виявляється, є трави вищі за людину і гора з благородною назвою Воскресенський Верх, яку частіше називають Цицькою. А ще в Україні є близько трьох десятків місцевостей із назвою Трускавець.

У книзі багато описів мальовничих ділянок, споглядання косуль, пиття кави, але виклики переважають приємності:

• Вогко, брудно, сморід забивав дихання.
• Ноги пекло, розмітки звично не було.
• Після близької зустрічі з агресивними псами адреналін у мені підскочив. Руки-ноги не трусилися, та додалось швидкості.
• Апатія робила своє – хотілося сісти під деревом і просто спати.
• Дощ не припинявся котрий день, але води поблизу не було.
• Кліщі обсідали незалежно від людських розумувань. Раз по раз згортала їх рукою зі стриженої потилиці разом з потом.
• Певно, тут будуть миші — та хай будуть.
• Нічліги поміж людей вибивали з ритму, розслабляли, заколисували пильність.

Тут багато цікавих побутових деталей: героїня обрізала ярлики на одязі, щоб рюкзак став легшим, сушила одяг рушником. Концепт «День зеро» — день відпочинку, який можна застосовувати і у звичайному житті. Увесь похід можна метафорично сприймати як життя людини.

Авторка багато співала у дорозі і залишилася задоволеною своїм досвідом. Було приємно пройти цей шлях разом із нею через сторінки книги.

Цитати, які надихають:

• Людина ніколи не сама, навіть мандруючи наодинці.
• Одне з моїх правил у походах — брати те, що дає шлях.
• Треба лиш знайти джерело з водою і клапоть рідної землі під намет.
• Я волоцюга, сама собі обрала цей шлях і, в принципі, не повинна розраховувати на нічліг під дахом.
• Подорожуючи на самоті, маєш більше уважності до своїх відчуттів. До мене повернулась впевненість старого сильного троля.
• Найкращий шлях — ваш, вимріяний вами, укладений вами.