У середмісті Хмельницького волонтери щодня роздають благодійні обіди нужденним

Принаймні чотири рази на тиждень навпроти лазні №1 на вулиці Івана Франка в Хмельницькому можна побачити чергу з декількох десятків людей. У торбах із собою вони приносять скляні банки або невеличкі пластикові відерця. В ці ємності містянам із солдатського бачка наливають суп, а в паперові стакани – чай, до якого додають загорнуте в серветку прямокутне печиво й невеличку булку.   

Так виглядає роздавання гарячих обідів для хмельничан, які опинилися в складних життєвих обставинах. Процедура відбувається щодня в будні: у вівторок – о 12.00, у середу – о 14.00, у четвер – о 15.00, у п’ятницю – знову о 12.00. В понеділок людей годують не на вулиці Івана Франка, а біля залізничного вокзалу.

• 

“А це по якому телебаченню будуть показувати?” – з недовірою цікавиться жінка на ім’я Любов у довгому безформному пальті й заспокоюється, дізнавшись, що це для сайту.

Якщо на сайт, то розкажу. Я не вперше сюди приходжу. У мене є проблема: я – сирота, інвалід першої групи, не маю, за що поставити вікна. Нас тут класно годують і дбають. Церкви їсти дають: православна, протестантські. В понеділок давали борщик, нині суп, – каже Любов.

Процесом опікується громадське об’єднання “Територія добра Поділля”, до якого входять християни різних конфесій: православні, протестанти, католики. Двічі на тиждень за організацію обідів відповідає місцевий центр соціальної підтримки та адаптації, а християнські волонтери лише допомагають роздавати і приносять чай і печиво. До речі, у центрі соцпідтримки на вулиці Житецького, що у мікрорайоні «Ружична» знаходять прихисток ті, кому і жити нема де. Там же їм оформляють тимчасову реєстрацію за адресою комунального закладу й допомагають поновити  втрачені документи.

• 

А от у четвер обіди готують представники реабілітаційного центру села Печеське, що за 17 кілометрів від Хмельницького. Перед тим волонтери збирають продукти у небайдужих хмельничан на ринках.

Ходимо на “Центральний” і “Дубівський” базари. Люди виділяють – хто шматок м’яса, хто якусь капустину.  Це не обов’язково віряни певних церков. І потім ми вже самі готуємо: варимо кашу, робимо підливу й салат. Деякі їдять тут і ще беруть із собою. Вистачає всім. Ми розраховуємо на 50-60 порцій. Нас об’єднує біда людей, хочемо допомогти їм вийти із ситуації, в яку вони потрапили, – пояснює волонтер й представник однієї з церков Володимир Тарасюк.

В черзі багато літніх людей. Це ті, кому не вистачає пенсії на елементарне, пояснюють волонтери. Проте немало і хмельничан середнього віку. Чай наливає усміхнена волонтерка в строкатому фартуху, яка відрекомендовується Свєтою.

“Хочете чаю?” – несподівано пропонує вона, і я розумію, що не можу відмовитися. Смакуючи дуже солодкий чорний напій, дізнаюся: жінка працює в адміністрації одного з речових ринків, а допомагає годувати знедолених вже декілька років поспіль.

Сьогодні не менше 50 людей. Мені здається, що ще ніколи так багато не було. Зазвичай приходить більше чоловіків. Чому? Ну, бо вони частіше опиняються в скрутних обставинах через свій спосіб життя, – розповідає Світлана.

• 

• 

Хмельничанка, яка відрекомендовується Аллою, зізнається: періодично харчується благодійними обідами не лише взимку, а й весь рік. Жінка вдягнена охайно, при цьому від неї відчувається запах спиртного. Зізнається, що інтерв’ю для медіа дає не вперше.

Круглий рік не дають нам пропасти. Я періодично ходжу сюди. У цей зимовий холодний день дуже смачна перша справа, чайок з печивом. Думаю, цієї елементарної їжі вже й достатньо. Це божа благодать, – промовляє Алла.  

Чоловіки спілкуються неохоче. Один з них розповідає, що нещодавно зламав ногу, інший – що про обіди дізнався від сусідів.  

Спасібо, що хотя б дають їсти… Хе-хе… Я тут третій раз. Шо дають? Шо мають, то і дають. Це смачно-смачно, – каже один з чоловіків.

Як пояснюють волонтери, серед хмельничан, які приходить обідати, є і алко- та наркозалежні. Тому  доброчинці не лише годують, а й пропонують залишити згубні звички, роздають християнську релігійну періодику.

Щоразу нас тут інша кількість,  різні волонтери: вони залишають всі справи, щоб допомогти людям, – підсумовує Володимир Тарасюк.

Фото авторки.

Світлана Русіна

Досвід у журналістиці близько 20 років. У різні часи працювала для інформагентства “Контекст-медіа”, “Суспільне Поділля”, МТРК “Місто”, газети “Експрес”, Громадського радіо, сайтів “Поділля news”, news.km.ua, “Новини Хмельницький”. Блогерка у “Хмельницький постовий”. Учасниця проєкту “Голос місцевих ЗМІ”. Авторка віршів.