Підполковниця поліції Інна Глега: «Межа між можливостями чоловіків і жінок буде стиратись»

Інна Глега – підполковниця поліції, начальниця сектору комунікації ГУ Національної поліції в Хмельницькій області. На служ­бу в ор­га­ни внут­рішніх справ поліціянтка пот­ра­пи­ла в 1999 ро­ці. Комунікація – основа її діяльності, адже вона не лише речниця поліції, а й представниця поліції діалогу.

Життя Інни Глеги до повномасштабного вторгнення росії було насиченим і різноманітним. В одній особі поєднувалось чимало ролей: матері, дружини, доньки, правоохоронниці, байкерки, тренерки. З 2017 року вона є тренеркою Нацполіції – з навчальними програмами відвідала не одне місто України. Останній тренінг, наприкінці 2021 року, був у Маріуполі. А вже на початку 2022-го усе кардинально змінилося…

Перші дні повномасштабного вторгнення

У ніч з 23 на 24 лютого 2022 року Інна Глега перебувала на добовому чергуванні. Зізнається, поліцейських систематично готують до надзвичайних ситуацій. Тому бойова тривога лише запустила натренований алгоритм дій.

«Після чергування я мала їхати на навчальну сесію. Квитки були на руках. Правильно кажуть: хочеш розсмішити Бога – розкажи йому про свої плани. Були далекі перспективи, менші цілі, і в один момент утворилося провалля невизначеності», – розповідає поліціянтка.

За словами Інни Глеги, інструкції передбачали чіткі кроки для особового складу, але на практиці, в екстремальних умовах, реалізація «кульгала». Хоча, з огляду на ситуацію, з усіх структур Національна поліція була найбільш підготовлена.

«Прибули по тривозі. Всі отримали зброю. Ми не знали, що нас чекає: чи будемо працювати як поліцейські, чи доведеться відбиватися, відстрілюватися. Але ми всі були до цього готові. Весь особовий склад фактично жив на роботі. В кабінетах з’явилися холодильники, продукти, ковдри. Додому відпускали на годину-дві – побачитися з сім’єю. 24/7 ми патрулювали вулиці, забезпечували правопорядок. Рівень злочинності в перші дні повномасштабного вторгнення значно знизився», – пригадує пані Інна.

На зміну звичним правопорушенням прийшло виявлення та фіксація випадків колабораціонізму. Як розповідає поліціянтка, в перші місяці чимало людей боялися всього, підозрювали багатьох у зраді, масово дзвонили за екстреними номерами. Представники поліції розуміли, що люди налякані, але все ж перевіряли всі повідомлення, розповідали людям, як діяти, і самі вчились «з коліс».

Ставлення до лідерства жінок у Нацполі

За словами Інни Глеги, майже у всіх сферах роботи Національної поліції України працюють жінки, все більше представниць сектору безпеки обіймають керівні посади. Тенденція показує – жінок у структурі поліції буде більше: це пов’язано не лише з військовими діями, а й з тим, що все більше дівчат навчаються у вишах Міністерства внутрішніх справ. За словами підполковниці, перешкод для жінок в поліції зараз немає.

«Нещодавно хмельницька поліція організувала курс з пілотування дронів, де навчалися лише жінки. На мою думку, межа між можливостями чоловіків і жінок буде стиратись», – каже Інна Глега.

Також підполковниця розповідає, що під час набору у підрозділ «Лють», який бере безпосередню участь в активних бойових діях, наступах, звільненні територій, прориві оборони ворога, чимало дівчат, в тому числі і з Хмельниччини, виявили бажання служити саме в ньому.

Найважче у професії – повідомляти про смерть

Півтора року повномасштабної війни – виклик для суспільства. Прощання у містах та селах із загиблими – чи не щодня… В цей період пані Інна пережила особисту трагедію – втратила батька. Каже, що дуже важко повідомляти іншим про втрату близької людини.

«На початку повномасштабної війни в Хмельницькій області була страшна аварія. Загинули люди, яким вдалося втекти з-під обстрілів з окупованих територій. Їх чекали рідні, мали надію на зустріч, але в новинах побачили інформацію про ДТП. Почали надходити дзвінки від родичів. Повідомити про смерть було найважче. Після того я стала більше цікавитись психологією, спілкувалася з представниками ізраїльської коаліції психотравми щодо проведення для всіх працівників поліції курсів про те, як повідомляти про смерть», – розповідає поліціянтка.

Власне, вона взялася за організацію навчань для колег і представників ДСНС. Незабаром відбудуться перші заняття.

Комунікація – основа діяльності Інни Глеги. За її словами, під час повномасштабної війни кризові комунікації перетворилися  на частину боротьби з інформаційно-психологічними операціями (ІПСО), фейковою та викривленою інформацією, яка спеціально поширюється і на яку потрібно швидко реагувати, щоб відновити баланс і стабільність.

«Раніше багато говорили про кризові комунікації, але фактично стикалися з цим досить рідко. Прикро, що за таких умов в країні з’явилось більше можливостей відточити свої навички та вміння, аби завдяки інструментам комунікації досягти згуртованості та взаєморозуміння, – розповідає речниця поліції. – Швидка та ефективна реакція на кризу допомагає зменшити негативні наслідки та не дати несприятливій ситуації розвиватися. Це вміння корисне як під час виконання службових обов’язків, так і в особистому житті».

Цінності і цілі

Початок активних воєнних дій був надскладним періодом для Інни Глеги. На той час її донька, курсантка військового вишу, була в Києві. Вивезти дівчину з міста, яке атакували вороги, не було можливості, адже підполковниця розпочала службу в посиленому режимі. До того ж існувала ймовірність, що курсанти могли стати до оборони столиці:

«Морально було дуже важко. Я знала, що мушу допомогти дитині, але не знала, як це зробити. На щастя, допомогли друзі, і все вирішилося».

Наразі будь-який вільний від служби час Інна Глега приділяє рідним.

«Коли все добре, здається, ти все встигнеш. Війна ж дала особливу цінність сім’ї. Це перша підтримка і опора, яка у мене є», – каже вона.

Також, попри щільний графік роботи в секторі безпеки та оборони, пані Інна знаходить час на саморозвиток та творчість.

«Життя не зупиняється, і ми мусимо жити попри те, що відбувається довкола. Немає нічого поганого в тому, що ми живемо своїм життям. Ті, хто на передовій, воюють саме заради того, щоб ми жили і розвивалися як нація. Найстрашніше – якщо нас знищать не просто фізично, а й психологічно. Тоді нація перестане існувати», – наголошує поліціянтка.

Саме з таких переконань Інна Глега відновила участь у призупинених проєктах. Зокрема, повернулась до тренерської діяльності.

«Я є тренеркою Національної поліції, працювала з тренерами консультативної місії Євросоюзу в проєкті, який пов’язаний з поліцією діалогу, веденням переговорів. Тому охоче ділюсь знаннями з комунікації з поліцейськими, а тепер – і з цивільними. Особливо полюбляю брати участь у благодійних заходах».

За словами Інни Глеги, зараз важко щось планувати, але маленькі кроки допомагають повертатися до звичного життя:

«Будую плани на сьогодні, завтра, на тиждень, а іноді не боюся думати і про події за місяць. Хочу розвиватися у сфері комунікації, більше вивчати кризові переговори. Цінно для мене ділитися знаннями, зокрема, в планах  – робота з підлітками, адже вміння вести переговори – це корисна навичка, яка знадобиться будь-кому. Це може попередити булінг, навчить будувати стосунки, знаходити компроміси».

На початку повномасштабного вторгнення журналісти запитували пані Інну, чи комфортно їй фарбуватись, доглядати за собою, в той час, як точаться запеклі бої. Вона завжди відповідала, що їй важливо мати зв’язок з мирним життям, а щоденні ритуали допомагають у цьому.

«Я набагато корисніша суспільству, коли я не в паніці, спокійна. Мені важливо мати частинку минулого життя, – ділиться пані Інна. – Маємо пам’ятати за будь-яких обставин, що життя продовжується і ми маємо жити. Інакше боротьба втрачає сенс».

Поліціянтка переконана: українці та українки стали іншими, навіть якщо продовжують займатися звичними справами. Змінилась мотивація, цінності, підходи. Війна показала, хто є хто.

Матеріал створено за підтримки Волинського пресклуб в рамках проєкту “Жіночі обличчя воєнного часу”. 

Читайте також:

Катерина Бурдуваліс: «Зараз кожен день – це героїчна сторінка історії України, яку треба зберегти»

Хмельницьке КП «Електротранс» одне із перших в Україні запровадило посаду гендерного уповноваженого

Владислава Музичук: херсонка, яка заснувала власну справу в незнайомому Хмельницькому

Катерина Луцик: «Моя мета – бути комунікаційним «місточком» між ветеранами та суспільством»

Відеоверсії інтерв’ю з героїнями проєкту можна переглянути на каналі Наголос за посиланням.