Волонтерський рух в Україні – явище унікальне і, в історичному контексті, нове. Революція гідності 2013-2014 років змусила українське суспільство задуматись про набагато важливіші речі, ніж холодильник і гаманець. Тоді до руху приєднались усі: від школярів до підприємців. Майдану, в ту нелегку зиму, допомагали хто чим міг: хтось розносив канапки, хтось забезпечував намети дровами і бензином для генераторів. А сотня патріотів віддала життя…

Волонтерами по праву називають тих, хто першими відгукнулися на потреби українського війська, всіма силами намагалися не лише покращити забезпечення армії, а й підняти моральних дух кожного героя. Під час театрального дійства «Монологи війни. Жінки» співачка і волонтерка мистецької сотні «Гайдамаки» Марина Українець розповіла, що більше, ніж матеріальні цінності, наших військових підбадьорює українська пісня, яку там дуже рідко можна чути. Одного разу волонтери заїхали в Дніпровський шпиталь, щоб відвідати кам’янчанина друга-Дракона з Правого сектору. На шахті в Бутівці був важкий бій, де військовий отримав багато поранень. Але найважчі його поранення були духовні, адже хлопець втратив багато побратимів. Знаючи, що пісня лікує, Марина Українець разом з товаришами приїхала трішки розрадити героя.

«Ми співали в палаті, тихенько, щоб не відволікати і не заважати іншим бійцям», – розповідала волонтерка.

Волонтери зізнаються: через епідемію коронавірусу збирати допомогу на Схід військовим стало важче. В нинішніх умовах допомагають, насамперед, рідні воїнів та учасники бойових дій. Їм навіть вдається передавати, окрім всього іншого, дезінфектори, захисні маски, засоби проти вірусів.

І якщо зовнішнього агресора ми знаємо в лице, то іншого – не побачити. Небезпечний вірус уже поширився на всі країни і дістався України. Зважаючи на те, що державна машина сама не впорається, українці знову активізувалися.

Погоджуюсь, важливо дотримуватись правил карантину, і більшість хмельничан це робить, як-то кажуть, «рятуючи людство на дивані». Та є такі, що, дотримуючись усіх запобіжних заходів, намагаються допомогти суспільству. До прикладу, у Хмельницькому одиноким людям похилого віку доставляють продуктові набори, щоб старенькі зайвий раз не виходили з домівок і не наражались на небезпеку. Також в нашому місті частина чиновників пожертвувала своїми зарплатами  на користь медзакладів. Блогери збирають великі суми, які перераховують лікарням для придбання обладнання. Хтось безкоштовно відшиває маски, а хтось безкоштовно їх роздає на вулицях міста.

У Кам’янці-Подільському підприємці закуповують необхідні медичні препарати, захисні костюми, дезінфікуючі засоби. Саме за допомоги «соціально відповідального» бізнесу придбано ампліфікатор – апарат, що дозволяє на 99,9% визначати ураження вірусом, а таких приладів в країні – лише п’ять. По всій Україні водії безкоштовно підвозять медиків, розуміючи важливість їхньої присутності на робочому місці. Ми стали волонтерами навіть не усвідомлюючи цього.

Сумно, що нас, українців, поки що гуртує лише біда. Розслаблятися не можна нікому! Ми мусимо дотримуватись суворих правил, тримати антивірусний фронт, щоб військові на Сході могли тримати оборону наших кордонів.

На долю України випали важкі випробування. Та маю надію, що потрясіння, які спіткали нашу Батьківщину і світ, змінять світобачення людства.

Мисліть позитивно і мийте руки з милом. Прорвемось!