Хмельницький вечірній: слизький, небезпечний, депресивний (ФОТО)

Ніщо у центрі Хмельницького надвечір за два тижні до Нового року не нагадує про те, що “свято наближається”. Не забута природою, але ситуативно забута комунальниками Проскурівська увечері вихідного дня радше схожа на смугу перешкод, ніж на головну вулицю колись найкомфортнішого міста України. Пересуватися нею можна лише дуже обережно, подумки матюкаючи владу, комунальників та необхідність хоча б іноді виходити в місто. Спричинені відомо ким і чим відключення електроенергії лише ускладнюють ситуацію.

Отож, суботній вечір, період десь між 18.00 та 19.00. Час, коли одним ще не вимкнули (якщо пощастило), іншим не ввімкнули (якщо не пощастило) світло. Вихід у місто супроводжується вигадливими піруетами по нерозчищених тротуарах в очікуванні відносно сухого місця, яким можна пересуватися без ризику навернутися об тверде. Такі місця можна знайти десь, де, схоже, під остогидлою всім, крім тих, хто її мостить, плиткою пролягають мережі теплоцентралі. Там крижаних корків немає, і можна якось йти.

Спочатку дощ, потім сніг, потім мороз – все це вкупі увечері вихідного дня, коли людям хочеться прогулятися містом, переважно центром його, перетворює вулиці Хмельницького на ковзанку, якою пересуватися можуть лише сильні духом та крепкі на підошви перехожі. Решта ковзає, подумки хреститься та вишукує сухе.

Звісно, ніяк не можна було оминути вчора у центрі міста “ялинку” – дивне схрещення дерева та металу, яке встановили на майданчику біля ТЦ “Дитячий світ” у вигляді інсталяції, яка мала би доповнювати такий собі Різдвяний ярмарок, на якому збирали гроші на ЗСУ.

У соцмережах про шматок заліза, з яким схрестили ялинку, пишуть так: “частина російської ракети С-300, яка пронизує різдвяно-новорічну ялинку в центрі Хмельницького постала відвертим символом цьогорічних різдвяно-новорічних свят”. І додають, граючи на болючому: “Ворог щоденно завдає невимовного болю Харківщині ракетними ударами, звідки привезений цей уламок”.

Тут варто переглянути пабліки у соцмережах Харкова, аби побачити, як виглядає головна ялинка міста, що його обстрілює ворог від 24 лютого майже без зупинки. Головну ялинку у Харкові встановили у метро. Виглядає вона так:

У столиці та Миколаєві, які теж системно обстрілює ворог, ялинки такі:

Як виглядає “ялинка” у Хмельницькому? (Бо наразі це хоч якась ялинка у центрі міста). Якось так вона виглядає вдень (фото – Хмельницький LIVE):

Якось так – увечері (зйомка без фанатизму, як пересічний хмельничанин телефоном):

Якось так вона виглядає у “вигідному” ракурсі:

Що думають про це хмельничани:

Для чого таке робити? Краще взагалі не було б такої ялинки ! Тепер дитині як пояснити! Наруга над деревом!

Ви хоч розумієте зміст?! Новорічне дерево і уламки від ракети. Всьому є своє місце ! Не треба до новорічного дерева ліпити війну. Або хай новорічне дерево буде нормальне або ніяке.

В дітей так дитинства немає, то ще в ту ялинку війну треба помістити. Вам як дорослим приємно на таке дивитися?

І навіщо таку дурню робити, на уламку ракети!!! Вже ялинку навіть цим попортили!

Так це дійсно бред, кому в голову прийшло таке наліпити ??? Тут і так увесь час думаєш і говориш про війну, а тут ще ракету схрестили з ялинкою !!!

Сенс цієї композиції в тому, що русский дід мороз летів на празднік і по путі залетів на Україну, і спиздив у нас ялинку. А наші ЗСУ вбили злого діда і вернули ялинку малятам.

Мені здається якби там на місці було все без уламка виглядало набагато краще.

А коли дітям 2/3 роки? Вона знає, що це війна відбувається ?

І дитині можна показати і розказати, що завдяки героям, ми маємо змогу прийти до ялинки і жити в своїй домівці, а не це!

А те що ми таким образом знущаємось на орківськими ракетами і доказуємо що нас нічого не зломає? Або в очередне доказуємо що орківські ракети “нічого” не роблять?

Не можна так ставити уламок, це дуже травматично, по друге – навіщо нам цей кусок смерті….тільки ялинку осквернили…..

Ті, хто пишуть “для чого така ялинка” – дивляться на ситуацію однобоко. Для мене – ялинка, яка виросла на уламку ракети уособлює незламність та перемогу. Шматок заліза з вибухівкою настільки згнило, що на ньому виросло чимале дерево. Воно не несе в собі загрози більше, його перемогли. Хоча у період війни, із зацикленістю над нею людям таке важко сприймати. Більш доречним була би десь у Франції подібна інсталяція.

Ялинка на уламку ракети… Дивно що вони ще й москаля замість зірки не насадили на верх, а замість іграшок – гранати

Але повернімося до вечірніх вулиць Хмельницького. Що бачать і відчувають хмельничани, які намагаються прогулятися увечері вихідного дня центром міста? Відчувають вони, швидше за все, те, що їх залишили сам на сам з природою. Бо дощ, потім сніг, потім мороз без роботи комунальних служб роблять вулиці Хмельницького непрохідними та небезпечними.

Так виглядають тротуари у центрі Хмельницького: на пішохідних зонах та біля пішохідних переходів.

Щоб краще розуміти: це дощ, потім сніг, потім мороз, і все це перетворюється на крижану кашу під ногами, ходити якою треба дуже обережно.

Навернутися тут і прикластися потилицею об асфальт-плитку – це лише питання внутрішньої збалансованості. Судячи з усього, комунальникам тут і зараз до цих ділянок діла немає (хоча раніше проблем з цим не було). Як немає діла і тим, хто, теоретично, має за ці ділянки тротуару відповідати. Аби легше думалося: зона відповідальності – десь між податковою та науковою бібліотекою (колишня Островського). І – ні, це не сьогоднішня проблема, таке тут – постійно. І насправді – воно дуже слизьке, і поїхати вперед ногами під авто, – дуже просто.

Сквер Шевченка (на диво поза графіками освітлений, що насправді дуже добре, бо інакше ходити там без бодай якогось освітлення – ще те випробування) теж не тішить посипаними та убезпеченими доріжками. Виглядає воно чистим, але насправді слизьке, як і скрізь.

На одній з алей, попри слизоту, двоє дівчат репетирують танець. Це так, з побіжних спостережень. Фотографувати якось незручно, досить лише порадіти за них.

Громадська вбиральня за скількись тисяч чи мільйонів гривень по графіку відключення світла також “гаситься”. І потім – не вмикається. Хоч поруч таки є споруда, що освітлюється… завжди. Тим, хто ризикне гуляти у вечірню пору в цьому районі, варто бути готовим до того, що справляти природні потреби доведеться під деревами в снігу або ж йти вклонятися в сусідні заклади громадського харчування. Ну, або терпіти аж додому.

Закралося було побоювання, що може нема чим посипати звичні для прогулянок хмельничан ділянки (може, піску-солі не вистачає?). Тут, до прикладу, біля фонтану, де зазвичай раніше все було чисто.

Але ні. Коробки з піском є, і вони навіть повні.

Людей, які би посипали, не видно. Хоча… На Проскурівській таки вдалося побачити тракторець, який мчав кудись вдаль слизькою дорогою. Може, він вночі щось почистив?

Рухаючись далі, незмінно таки впрешся у калюжу на тротуарі на перехресті Соборної – Подільської. Ця калюжа, схоже, вічна, як Ленін у мавзолеї.

Але є в цьому темному місті, яке всі ніяк не виборсається з рефлексій тих, хто вирішує, діти. Діти, які, попри все, раптом позначають територію своїми знаками любові та надії.

Веселих свят, хмельничани?