У Хмельницькому обласному художньому музеї представили «Енциклопедію мистецтв»

Виставка колажів з такою назвою відкрилась напередодні в художньому музеї, авторкою робіт є хмельничанка, яка нині проживає у Німеччині – Віта Бартош. 64 твори, які презентують сучасне українське щодення через сцени за участі героїв мистецьких творів світового арту – прикрасили один з експозиційних залів ХОХМ.

На вернісаж всього на один день з Німеччини завітала сама художниця, дизайнерка, фотографка та педагогиня – Віта Бартош. Варто зауважити, що авторка народилась і виросла у Хмельницькому. У 2005 році пані Бартош закінчила навчання у Хмельницькому Національному університеті на кафедрі дизайну. На той час викладачами майбутньої графікині були знані зірки подільської мистецької царини – Микола Мазур, Людмила Рожко-Павленко, Олександр Гуменчук. Далі професійних здобутків Віта поїхала здобувати до столиці, де проживала до 2022 року. Саме у Києві художниця займалась викладанням у мистецьких студіях, була волонтеркою проєкту Ukraїner, працювала фотографинею, дизайнеркою та модельєркою.

Після 24 лютого 2022 року мисткиня разом з трьома дітьми була вимушена виїхати до Німеччини. Саме там і отримав початок проєкт життєствердних та водночас філософських колажів про щодення і пошуки себе у новій країні.

Як зазначає кураторка виставки – мистецтвознавиця, заступниця директора музею Олена Михайловська, з творами художниця музей ознайомився у 2020 році. Саме цього року Віта запропонувала до колекції ХОХМ свою роботу – яскравий портрет свого вчителя, художника та скульптора Миколи Мазура. Далі, кураторка з цікавістю слідкувала за творчістю Бартош у соціальних мережах. І ось, коли на її сторінках почали з’являтися перші колажі про адаптацію на нових умов проживання, побутові курйози та власні рефлексії художниці на день сьогоднішній – пані Олена звернулась до авторки з пропозицією виставки:

Серія колажів «Енциклопедія мистецтв» Віти Бартош, створена у 2023-2024 роках, – про цінності, час і силу. Силу волі, знань і почуття гумору – попри всі обставини. Про те, як на чужині, всупереч всім проблемам, що спричинені перебуванням за кордоном в статусі біженця із трьома дітьми під час війни на Батьківщині, не втратити відчуття життя та чуття мистецтва. Як майже розчинитись у відчаї й знову віднайти себе, справжню.    

На експонованих колажах влучно-закомпоновані герої творів класичного мистецтва. Як розповідає сама мисткиня, після переїду до Німеччини вона почала вивчати німецьку мову, що давалось і дається їй надзвичайно тяжко. Тож, Віта вирішила звернутися по допомогу до царини-ресурсу – мистецтва і придбала у найближчій книжковій крамниці за один євро енциклопедію зі світового мистецтва. Пані Бартош думала, що вивчаючи книгу  відомого предмету – німецька стане зрозумілішою і навчання буде легшим. Але, як виявилось згодом це була хибна думка. Натомість за словами авторки, роботи всесвітньо-відомих митців почали з нею «розмовляти»:

Репродукції картин на сторінках енциклопедії «розмовляли» зі мною як старі знайомі. Вони нагадували мені історії з дитинства, докоряли за провали, розповідали забуті анекдоти, смішили. Вони «говорили» зі мною моїм улюбленим подільським діалектом, голосами рідних і друзів, які були так недосяжно далеко.Тож я остаточно відкинула ідею з читанням і взялась за ножиці. Я вирішила надати німим картинкам голоси, а застиглим обличчям – живі емоції. На колажах ви побачите, як герої різних картин та епох зустрічаються у незвичних ситуаціях. Це побутові ситуації – як то похід на ярмарок за овочами, сидіння у соцмережах чи купівля одягу дітям до школи. Мені дуже хотілось надати реальності, наблизити до нашого сьогодення сюжети картин, які завжди здавались такими відірваними від нашого життя. В моїх колажах це звичайні люди – з тривогами, радостями, надіями, а не космічні істоти, – коментує Віта Бартош.

На представлених роботах – звичайні життєві ситуації – з не звичайними героями, які ще й до того змішані між собою. Так, Альбрехт Дюрер, Ян ван Ейк, Жак-Луї Давид, Александр Рослін мирно сусідствують з Едвардом Гопером, Паблом Пікассо. А «Дама з горностаєм», Леонардо да Вінчі, здійснює закупи на сільських ятках:

«Напевно, когось може шокувати подібне сміливе жонглювання «священними коровами» історії світового мистецтва. Внутрішній етичний індикатор може спрацювати при перегляді перших колажів на кшталт: «Як можна? Це ж – святе!». Але із часом, на двадцятому, сорок п’ятому чи шістдесят четвертому творі – повірте, минеться. Варто просто дозволити собі розширити власні рамки сприйняття очевидного, і світ наповниться дивовижним. І тоді до вас, як і до авторки, несподівано по-дружньому заговорять з дитинства відомі, проте досі недосяжні герої і боги світового мистецького Олімпу. Або, наприклад, ви раптово здивуєте себе тим, що після перегляду «бешкетної» виставки міркуватимете на фундаментальну тему переоцінки цінностей під час війни – що лишилось у вашій особистій духовній та матеріальній скарбницях, а що пішло в небуття… – підкреслює кураторка Олена Михайловська.

 Окремої уваги заслуговують підписи до робіт. Вони не тільки задають настрій глядачеві, а й підштовхують його до філософствування над власними досвідами і почуттями. Варто зазначити, що серед майже 70 робіт помітно прослідковується серія присвячена таємничій Марині. Ці історії – це підтримка і акт захоплення пані Вітою своєю подругою Мариною, яка мешкала в Ірпені і в результаті ворожої атаки залишилась без дому, речей, минулого життя.

Ця серія через все емоційне піднесення, гуморливий настрій, в першу чергу покликана підтримати тих людей, які сьогодні знаходяться на межі рівноваги.

Цю серію робіт я присвячую своїй дорогій подрузі Марині. Ця свята людина усі роки нашої дружби сміялась з моїх дивних жартів, а ще – підтримувала мене у часи зневіри, – прокоментувала Віта Бартош.

Розглядаючи ці колажі настрій змінюється, емоції створюють різні сполучення, адже там і про нашу хмельницьку говірки, і про традиційні забобони наших бабусь, і про тяжкості материнства, і про творчі поневіряння – про життя, як є.

Пані Віта відверто говорить про те, що закордоном їй важко, важко знайти себе і заново побудувати життя. Для неї ця творчість в першу чергу самореабілітація, сублімація депресивних станів. Для інших, ці роботи про мотивацію і постійну боротьбу з обставинами та перемогу над собою і бентежністю життя:

Ця весела серія народилась за сумних обставин. Але не тікайте після цих слів, там далі є смішне, обіцяю! Ця серія – історія моїх невтішних спроб пристосуватися до тимчасового перебування у Німеччині і намагань вивчити мову. Анонсую: не вдалось толком ні перше, ані друге. Це був складний період, де змішались почуття провини, сум, самотність, розгубленість, хвилювання за дітей та пекуча ненависть до північного сусіда.

Тож, якщо хочете посміхнутися, порозмірковувати про непередбачуваність, але неодмінну красу життя – запрошуємо до ХОХМ!

Читайте також: У Хмельницькому обирали аромат міста